Мам

Хрусталина мріяла почути слово: «Мам!» із вуст своєї дитини. Аж ось після п'яти років невдалого планування вагітності вони з чоловіком усиновили тримісячне немовля. Позаду десятки оглядів у лікарів і заздрісні погляди на жінок із дитячими візочками, а попереду — радість і щастя. Та романтичні очікування від материнства розбиваються об сувору реальність.

«Мам» — це продовження першого роману авторки «Не вагітна». Тут Хрусталина не тільки вчиться піклуватися і співіснувати разом з усиновленою дитиною, а й намагається змиритися із неприйняттям суспільства, містом, яке абсолютно не пристосоване для немовлят, непривітними лікарями, новими стосунками із чоловіком і навіть із власним тілом.

Як і перша книжка, «Мам» написана на основі справжнього досвіду авторки. Відверто, іноді з іронією, а іноді із болем, вона відтворює трансформацію стосунків матері і дитини. І щоб стати мамою героїні доведеться пройти чимало, а передовсім — почути саму себе. 

Про Каріну Саварину

Каріна Саварина — кіноманка, любителька постійно вчитися, а ще – змінювати країни проживання. З дитинства мріяла стати письменницею, вела сотні щоденників, вчилася на бухгалтера, а згодом понад десять років працювала журналісткою і редакторкою. І зрештою, здійснила свою мрію, написавши автобіографічні романи «Не вагітна» та «Мам», які уже стали бестселерами в Україні.

Чим хороша книга Мам

• Продовження історії про невдалий досвід вагітності «Не вагітна».
• Автобіографічна історія про усиновлення дитини, усвідомлення жінки себе як матері, ставлення до власного тіла та змін у стосунках між партнерами.
• Може стати підтримкою для пар, які вирішили усиновити дитину, а також посилити емпатію до цієї проблеми у читачів.

Цитати з книжки

— Я до Марії, — кажу і додаю чуже прізвище. Хочу забути ці дев’ять літер. Добре, що можна змінити прізвище, дату народження, ім’я дитини та ім’я її біологічного батька. Я хотіла назвати доньку «Весна», з наголосом на «е», проте чоловік був проти. Потім був варіант «Катя», на це ім’я вона ніяк не реагувала. На «Машу» ж озивалася криком, тому так і залишили.

Про що взагалі думають жінки в ту мить, коли дитина тільки народилася? Вона вся мокра й липка, лягає тобі на груди. Мама одразу ідентифікує її як частину себе? Чи кожна жінка в пологовому щаслива? Чи обожнюють вони своїх дітей із першої секунди? Чи потрібно народити самій, щоби по-справжньому любити немовля? Чим відрізняється любов матері, яка народила, і таких мам, як я? Я ніколи не проживу момент фізичного народження своєї доньки, проте в мене буде свій.

Маша щоразу вмикає в мені неосяжну радість, хоча вираз її обличчя завжди однаковий. Її насуплені брівки мене смішать. Вона не розгублена, а навпаки, наче маленька стара людина, котра прожила все життя і всі її бісять. Сьогодні на ній фіолетовий бодік, я запам’ятала його на іншій дитині минулого разу. У Маші очі точно такі ж, як у моєї мами — кришталево-сині.