Авторка влучно передає ту реальність, у якій живуть тисячі жінок: реальність нескінченної безпардонності оточення, їхнього нестримного бажання “вставити свої 5 копійок”, оцінити, прокоментувати, нав’язати свою "дуже потрібну" думку, якої ніхто не просив.
Ця книга показує, наскільки виснажливою може бути така нав’язлива «турбота» та як легко суспільний тиск здатен вбити в людині спокій, впевненість і відчуття межі.
Це історія про право на власне тіло, власний вибір і власну тишу.
Чудова, сильна й дуже потрібна робота. Однозначно в топі кращого серед прочитаного за рік.
Анонім
Каріна Саварина у своїй книзі «За маму, за тата» торкається тих струн душі, які рідко озиваються буденно — вона пише про біль, втрату, але водночас і про відродження, про силу любові та пам’яті. Це історія, яка не дає залишитися осторонь, адже в ній кожен рядок пронизаний емоцією, щирістю та глибоким співпереживанням.
Головна тема книги — дитячий і дорослий досвід, коли на плечі падає надто важкий тягар: втратити тих, хто є найріднішим у світі. Саварина з великою делікатністю показує, як боляче жити з цією порожнечею, як нелегко вчитися заново дихати й усміхатися. Але найцінніше в її тексті те, що він не тоне у відчаї. Навпаки — авторка доводить: любов до мами й тата не зникає з їхнім відходом, вона перетворюється на внутрішнє світло, яке веде далі, допомагає вистояти та знаходити сенс навіть у найтемніші часи.
Стиль Савариної простий, але в цьому його сила. Її слова не ховаються за складними образами чи вигадливою риторикою, вони йдуть прямо до серця. У книзі багато теплих спогадів, дрібних деталей, що роблять постаті батьків живими й близькими для читача. Це додає особливої щирості, бо ми відчуваємо: перед нами не вигадана історія, а частинка самої авторки.
Ця книга — не лише про втрату, а й про пам'ять як основу життя. Вона нагадує, що ми можемо жити «за маму, за тата» — продовжуючи їхню любов у своїх діях, мріях, виборах. Це дуже сильний посил, який не залишає байдужим.
Після прочитання «За маму, за тата» у серці залишається відчуття ніжності й світлого смутку, а ще — вдячності. Вдячності за те, що маємо тих, кого любимо, і за те, що навіть після втрати можна зберігати з ними зв’язок через пам'ять і любов.
Це книга-розрада, книга-нагадування, книга, яка дарує надію. І водночас — це щира сповідь, здатна навчити бачити сенс там, де, здавалось би, він втрачений.
Анонім
Котолог
