Loading...

77 днів лютого. Україна між двома символічними датами російської ідеології війни

RDT оцінка
10.0
5
Ваша оцінка
відгуків
5
В наявності
299 грн
0 грн
Рекомендована роздрібна ціна
299 грн
1
Про книжку
Код товару
104284
Видавництво
Рік видання
Вік
16+
Палітурка
Мʼяка
Мова
Українська
Кількість сторінок
224
Формат (мм)
220 x 150
Вага
0.243
ISBN
9786178203399
Опис

У дитинстві вона не могла зрозуміти, чому люди у фільмах про блокаду Ленінграда постійно лежать. А коли Маріуполь узяли в облогу росіяни, і вона з чоловіком багато днів прожила без води, їжі й тепла під постійними обстрілами, зрозуміла — коли лежиш, то економиш сили та енергію.

У «77 днів лютого» увійшли репортажі, написані журналістками українського видання Reporters у період між 23 лютого і 9 травня — двома символічними датами в російській мілітарній ідеології. Вторгнення російських військ в Україну зупинило лік днів і відкинуло українців у міжчасся, де досі триває лютий — місяць початку великої війни. У цьому міжчассі і в цих відвертих історіях є біль, страх, ненависть, подекуди відчай. Та головне — надія. Це оголений нерв і чесний голос нової української дійсності, який журналістки і авторки Reporters зафіксували із перших вуст.

Враження читачів
RDT оцінка
10.0
5
Ваша оцінка
відгуків
5
Експерт
10
22.04.2024
Я не маю права просити всіх і кожного прочитати цю книгу, хоча дуже хочеться. Принаймні, поставте її на полицю до кращого часу, коли матимете сили читати ці історії.

Бо це суцільна мова ворожнечі, мова війни, мова болю. Ці репортажі з різних куточків України, від людей з різними долями, напередодні і після 24 лютого.
Де б ви не читали цю книгу, вам стане холодно і страшно, як того ранку.

Прощання з чоловіком, коти і донька на задньому сидінні. Затори і багато збитих домашніх тварин. І тут смерть. Економити пальне, заготовляти воду і розраховувати харчі.

Мої спогади ще дуже лайтові порівняно із тим, що я прочитала в цій книзі. Але всіх їх важливо пам’ятати і берегти. Всі досвіди різні, але всіх їх треба почути, щоби зло не було прощене і забуте.

Виникає цілком раціональне питання: нащо ж заново себе травмувати згадками про ті події? Я вважаю, що ми просто не маємо права забути, як би боляче не було. Неможливо порахувати, скільки сліз я виплакала над цими історіями, але мені було це потрібно. Хоч, будучи амбасадоркою the Ukrainians, я вже читала деякі репортажі у Reporters, кожен з них відкривався новою раною. Вважайте мене мазохісткою, але я хочу зберегти цей біль, не стільки для себе, як для нових поколінь.
Котик
10
19.04.2024
Придбала цю книгу у 2022 році і спершу було дуже боляче читати. Довго не наважувалась і читала по одному есею, з паузами, проживаючи весь біль. Дуже важливо мати в бібліотеці, щоб пам'ятати, що за всіма подіями війни стоять люди і людські історії.
10
23.04.2024
Я ридала. Довелося читати цю книжку вночі, щоб не руйнувати свій стан впродовж дня. Чи це не привілей: багато інших українців не можуть от-так «вимкнути» реальність війни, коли їм заманеться. Російські ракети не приходять на вимогу — вони несуть смерть без зʼясування обставин. Лише тому що ми українці, які посміли жити.

Здається, справа не в тексті. Жахає реальність зафіксованих подій.

“77 днів лютого” – це не художній твір, а збірка репортажів. Кожен розділ – правдива історія війни, описана одним з репортерів Reporters. Досвіди всі різні: хтось лишався під обстрілами в Чернігові, хтось рятував людей на окупованій Київщині, хтось облаштував прихисток для ВПО у львівському театрі, а хтось просто гідно виконував свою роботу, яка під час бойових дій набула зовсім іншого значення…

У моєму випадку, ці репортажі влучили в найболючіші місця. Як же інакше, якщо це скріншот того, що коїться у мене за вікном.

“77 днів лютого” не містить військових історій; тут присутня лише цивільна точка зору описана цивільними людьми, які й самі мусили дбати про себе й близьких. Але і цей досвід надважливий, адже війна – це не лише збройний політичний конфлікт. Війна – це розбиті життя мільйонів, жодне з яких ми не маємо права забути. Ми мусимо берегти цю памʼять як би боляче не було. А про необхідність документування історії і живих свідчень, у передмові до книги пише Сергій Жадан. Зрештою, це на мою думку, і є найліпший відгук на книгу.

PS. До речі, “77 днів лютого” була перекладена англійською. Тож можна рекомендувати іноземним друзям.