Повідомлення Броуді

Я з когорти диваків, які твердо переконані, що решту життя потрібно надолужувати, читаючи непрочитані твори українських авторів. Чого нас (моє покоління) не навчили в школі, тим ми обікрадені і все це потрібно повернути собі. Але реальність тим і відрізняється, що серед сотні книжок в сформованій мною черзі є купа іноземних авторів, а серед них – Борхес. Не читати Борхеса, коли він сам іде до рук? Ні! Ім’я, відоме мені віддавна, а долучень до його мистецтва – нуль. Сама тільки біографія несамовитого аргентинця – сюжет для трилогії на дві тисячі сторінок. Читати навчився в чотири, перший свій переклад здійснив в дев’ять років і його опублікували. Вихований в шляхетній родині, де рідною мовою була… іспанська і англійська, пізніше не лише опанував французьку, але й писав нею вірші. Вірші, Карл (чи Хорхе)! І вся його рідня, годуючи малого Хорхе Луїсика знала, що хлопчина стане письменником. Іконостас з вищих державних нагород різних країн – доказ того, що став і став одним з найкращих письменників ХХ століття. Його вистачало на все. Плідний письменник встигав творити і став засновником двох журналів.
Борхес із тих письменників, кого хочеться читати в оригіналі. Блискучий переклад Галини Грабовської? Перекладач завжди є трошки співавтором письменника, проте цікаво, наскільки ж красивою є мова самого автора? Ретельність, докладність, з якою майстер починає цикл есеїв у книжці «Повідомлення Броуді» створює відчуття необхідної достатності тієї інформації, яку настільки виважено хоче передати читачеві автор. Здавалося би, малозначущі деталі сюжету, які можна опустити, при скороченні тексту позбавили би його, як би висловитися, шарму, родзинки, стилю самого Борхеса. Він – витончений спостерігач простих життєвих історій, робить їх цікавими, знаходячи в кожній парадоксальність. І, дивне відчуття, але дочитавши до кінця книжку, я розгорнув іншу, – автора з поки що хорошим ім’ям, чий текст і стиль видаються пріснуватими, як маца після смачної паляниці. Що не так? Така ж ретельність, спроба наситити оповідання штрихами заради повноти картинки – намалювати образи, які жили би в уяві читача. А не живуть. Поки що на тлі аргентинця інший автор домігся створення двовимірної картинки. Мабуть, потрібно перезавантажитися, переспати з усіма враженнями і опуститися на землю з вершини, куди піднесла геніальність людини, яка прожила 86 років, 86 з яких (за моєю версією) була письменником.

Про цю книгу пишуть от так: За псевдодокументальністю й алюзіями цього метатексту ховаються загадки історії, глибокі знання про людство, його богів й кумирів, видимі й невидимі світи.

Для мене це було майже нічого не зрозуміло, але звучить ну дуже цікаво😅 Насправді так і можна описати цю книгу.

Це збірка оповідань, які ніби розповідають про темні й світлі сторони людини, дуже глибокі закутки нашої і не тільки нашої душі. В кожному оповіданні можна знайти навіть певну біблійність, але не думаю, що це біблійність у релігійному плані. Це скоріше як причті про вчинки людей та їх мотиви(або їх відсутність).

Насправді було дуже цікаво, хоч не думаю що я зрозуміла все що хотів донести автор😅

Інколи дуже люблю читати такі книги, бо вони дійсно насичують роздумами куди більше, ніж проста художка.

Короткі збірки мені ідеально заходять десь в дорозі, і цю я так само майже повністю прочитала, доки їздила у справах.

Невеличкі химерні й темні оповідання з крутою похмурою атмосферою.

Стиль автора і тематика творів дуже сподобались, бо здебільшого йдеться про потворнвсть людської натури, трохи з містичними нотками - але без відвертої містики.

Готично, злегка моторошно.

Чомусь очікувала від Борхеса чогось надто закрученого і навіть складного, але, можливо, через коротку форму читалось досить легко.

Але не можу сказати, що щось особливо відклалося. З одного боку, оповідання вражають холоднокровністю, відчуженністю і тим, як сміливо автор торкається табуйованих тем і як беземоційно пише про шокуюче.

Але форма таки занадто мала, більшість історій обсягом до 10 сторінок - непогано для знайомства зі стилем, але геть ніяк для того, щоб книга лишила слід чи вразила.

Одним словом, ніби і сподобалось, та одночасно і пройшло повз. Точно хочу почитати у автора щось масштабніше, але ця книга до топів не потрапить.