"Погляди зустрічаються, очі сповнені гордості. Бажання бути собою."
Це книга в якій під однією обкладинкою канадська авторка Наомі Фонтен об'єднала історії з життя індіанської резервації народу інну.
Перша частина називається "Куессіпан", мовою інну перекладається "Тобі". Ця частина книги не має сюжету як такого, тут уривки спогадів, потік думок, історії, портрети, життєві події, різні люди...
Вона була для мене цікавою, але нею треба проникнутись, відчути ті аромати, погляди, неспішні рухи. Ця частина дещо філософська, глибока, занурююча в життя резервації та думки людей, які в ній живуть.
Друга частина названа "Маніканетіш" або Маленька Маргарита, так назвали школу на згадку про жінку, яка не мала своїх дітей, але виховувала багатьох.
В цій частині ми знайомимося з вчителькою французької мови, яка працює в резерваційній школі. Дізнаємось про її життя, маленький світ, який вона будує навколо себе, про її учнів (завзятих і не дуже), про прикрі ситуації і про щасливі моменти.
Тут історія для мене більш глибока з погляду почуттів, ми разом з мадам вчителькою бачимо як учні прагнуть досягти кращого, сподіваються, борються.
Дуже сильна історія, особливо від того, що ми проникаємось історіями і болями цих людей, їх злетами і падіннями.
Ця книга мене вразила, моментами я думала, що не зможу далі читати, так боляче було від подій, але продовжувала і раділа, а потім знов сумувала, не розуміла як таке могло відбуватись і ловила ще цілий спектр емоцій та почуттів.
Якщо вам цікаво зазирнути в резервацію і дізнатись про людей, які там живуть, то обов'язково познайомтесь з цією книгою, адже тут важлива не тільки сама історія, а й те, як вона написана.
Окремо хочу відмітити оформлення, воно дуже приємне і для мене відображає багатогранність тексту.
Це могла бути на правду зворушлива історія про життя людей з індіанської резервації Інну. Проте є одне велике Але - це мова викладення.⠀
⠀
Склалось враження ніби ці маленькі окремі абзаци і розділи - це вирвані думки з загального контексту або навіть думки різних людей зліплені докупи. Діалоги героїв не мають логічного початку і кінця.⠀
⠀
Читач не встигає проникнутися історією однієї людини з резервації, як починається наступна історія, наступна думка.⠀
⠀
Виходить якийсь сумбур в голові і нічого не запамʼятовується. Особисто я люблю важкі історії про життя, але тут відірвані часточки одного цілого.⠀
⠀
Якщо би розповідь велась рівномірно і поступово з певними часовими проміжками, з розкриттям минулого, теперішнього, майбутнього цих чоловіків та жінок читання би перенесло мені задоволення і роздуми як це буває в процесі проживання історій героїв .⠀
⠀
Надто швидко миготять обличчя, історії, долі, їхній біль та надії… Не змогла я вловити і зрозуміти стиль авторки. Важко донести читачеві якусь важливу думку, якщо читач відкрив книгу, а перед ним ніби квантова фізика незнайомою мовою 🤷🏻♀️
