Аґент Лилик

Трохи сторітелінгу не по темі) Коли був малий, думав, що лилик – це лелека. Тому дуууже здивувався, коли прочитав у якійсь художній історії, наче героя сильно налякали лилики, що пролетіли в небі над головою. І у дитячій свідомості на кілька років закарбувалося, що лелеки – поганці)) Аж до того моменту, коли дізнався, що лилик – це насправді кажан. А книжку ще не читав, але думаю прочитати. :)

Марко Крилович вже не той.

Ну, та що казати - і Львів уже не той, що був до приходу «червоної» влади: замість булочок з цинамоном у колишніх кав‘ярнях подають «водочку і сільодочку», а по вулицях замість вишуканої публіки походжають неголені, запорошені пилом красноармійці у довгих плащах. Всюди безкінечні черги за харчами. Лунає: «Хай живе рідний Сталін!»

Але дещо лишилося незмінним з минулих часів: цинамоновий душій продовжує вбивати дівчат, а отже нічного репортера випускають із місця «звідки Сибір видно» на волю за умови, що Марко допоможе спіймати маніяка. Тепер він «аґент Лилик», працює під прикриттям і змушений допомагати чекістам.

У продовженні історії про львівського убивцю ми дізнаємося мотив злочинця та про те, який зв‘язок легендарної Валєнтіни з самим Марком, адже усі жертви маніяка були з ним знайомі чи навіть близькі. А ще автор розповідає про такий собі нідерландський архів, за котрим ганяються і представники влади, і кримінальні «авторитети».

Друга частина «Вілли Деккера» не настільки сповнена львівського колориту, що і зрозуміло - часи змінилися, герої розмовляють здебільшого російською, хоча кілька особливо «соковитих» західноукраїнських слів я таки виписала собі і зробила для вас невеличку вікторину в сторіс.

А ще мені не вистачило емоцій. Якийсь той Марко дерев‘яний, чесно! Єдиний персонаж твору, здатний викликати захват - це Ірма Краузе, та й то мене дещо непокоїла її надмірна увага до чистоти паркету у фінальній сцені…

Страшно усвідомлювати, що всі оці катування полонених, розстріли без суду та слідства, що проводилися російською владою, не залишилися в нашому минулому!

«Я відчував себе не зовсім порядно щодо неї, і це мене гнітило. Але життя крутило мною, як хотіло, а я теж не пручався.»

Відомий нам з «Вілли Деккера» журналіст Марко Крилович перебуває у радянській в’язниці. Усі його друзі або в бігах, або схоплені. А не спійманий «цинамоновий убивця» продовжує вбивати жінок. Останньою жертвою стає донька московського генерала і слідчі змушені звернутись за допомогою до Марка. Адже саме він найбільше знає про вбивцю, та й вбивця цікавим чином вибирає жертв, які контактували з Марком.

Після польського врядування тут постає інший Львів, інші люди, інші правила життя. А Марко все той же: жінки втрачають голову, фортуна посміхається, обставини складаються на його користь.

У книжці багато дійових осіб та малоймовірних випадковостей. Інколи я втрачала нитку, плутаючи героїв. Але це не проблема. Роман читається легко, хочеться дізнатись, хто ж таки вбивця і як його впіймають. В кінці я таки заплуталась в іменах і його викриття не справило очікуваного враження та все ж задоволення від українського сучасного детективу отримала.

Цікаво, що усі вигадані події відбуваються на правдивому історичному фоні. У повітрі витала особлива атмосфера знищення розміреного львівського життя та насаджування політики дефіциту і колективізму.