Юрій Винничук

Я люблю слухати музику танґо, люблю дивитися, як майстерно взаємодіють пари у танці, але ніколи не замислювалася, що вплив музики може бути аж настільки КОСМІЧНИМ.

Багатошаровий, містичний, історичний, науково-популярний. Одночасно, нестримно веселий та невимовно сумний. Роман, що примушує плакати, але, водночас, дарує надію, не дивлячись ні на що. Твір, що пояснить європейцям та і певного штибу українцям, чому так зване "братерство" - це не лише брехливе гасло, але і зневага до тисяч закатованих і вбитих.

Історія життя, дружби, вірності чотирьох молодих львів'ян (німця, українця, поляка та іудея), батьки яких загинули за Україну.

"...але ми не могли з тим змиритися, що батьки наші не вдалися до підступу, аби врятувати своє життя, не погодилися перейти на бік червоних, хоч і не насправдки, лише тимчасово, щоб за першої нагоди втекти й приєднатися до повстанців Холодного Яру, і мстити за поразку, а потім вернутися зі славою додому, адже кордони тоді не оберігаличя так пильно."

Паралельно з картиною довоєнного, воєнного Львова розгортається і сучасний світ, де молодий професор вивчає давно забуту мову та досліджує зразки її літератури.

#пані_читає і рекомендує, але попереджаю про наявність не надто цнотливих і жорстоких сцен, подій і епізодів. Не дитяче чтиво.

То ж цей гештальт я закрила. Важко, але потрібно.

"Танґо смерті" - мій улюблений роман Винничука. Тут є історія через призму людських доль, атмосфера довоєнного багатонаціонального Львова і висміювання радянських окупантів як бонус.
⠀
Хронологічно роман рухається кількома напрямками. Оповідач розкриває історію дорослішання і сімейну драму чотирьох хлопчиків. Йосиф, Вольф, Ясь і Орест. Єврей, німець, поляк і українець. Що їх об'єднувало? Батьки усіх загинули за Україну від рук бійців Котовського під Базаром у 1921. Ви певно чули про Котовського - а чи чули ви про Базар?

Інший період - уже сучасні часи, де діє філолог Ярош, який розгадує таємницю танґо. Без любовних пригод тут не обійдеться. У результаті всі сюжетні нитки зійдуться в одну.
⠀
Розкривати, що таке це "Танґо смерті" я не буду, щоб не зіпсувати вам враження. Винничук піднімає низку важливих тем: Голокост, радянська окупація Галичини. Колись ці описи "товаришок" у нічних сорочках у театрі і "товаришів" з фетишем на годинники здавалися історичним анекдотом, художнім перебільшенням. Поведінка окупантів у 2022 не залишає сумнівів, що все було ще гірше у 1939. Письменник описує звірства НКВС при першому відступі зі Львова. На це їм часу вистачає завжди...

У романі колоритна львівська говірка, і є словник, якщо деякі слова читачу незнайомі.

Винничук впізнається за описами смаколиків, фентезійними вставкою і трохи недоречною на мій смак еротикою, чи як це назвати. Ну не для мене це, вибачайте. Якщо б про дорослих жінок мова - ок, але про таких юних такі деталі мені читати неприємно. Тішить, що то лиш маленька ремарка.

Якщо ви ще не читали Винничука, почніть з цієї.

Винничук буває різним (в тому, очевидно, його талант). Одне діло "Ключі Марії" в співавторстві з А. Курковим. По-моєму, геніально. Чи "Танго смерті" - дуже талановито. Усім раджу прочитати. А от "Алмази..." - це така собі література на один день, створена заради обсягу друкованого тексту, з не дуже продуманим сюжетом. Такий собі наш місцевий Джеймс Бонд, у якого все виходить, який усіх дурить, за 30 секунд зваблює будь-яку жінку та може перехитрити будь-яку розвідку, яка відкриває йому усі секрети. Вибачте, таких чоловіків не буває.

Так що - читати звісно можна, але якщо ні - ви духовно не збіднієте.

Я поважаю українських авторів і певна, що є багато цікавих захопливих книг, але це не про дану книгу.

По перше мова, можливо, це для того щоб поринути в атмосферу довоєнного Львова, але для людини, яка не знає польську, це буде справжня мука. Що стосується сюжету, то було 2 детективні лінії - маніак і справа євреїв.По факту, як такого сюжету і апогею не було, історія євреїв закінчилася дуже невиразно, а історія маніака не закінчилася ніяк. Зате я прочитала скільки жінок застрибнуло радісно до ліжка головного героя і як всі його поважали, бо він нічний репортер. Отже, книга для мене повне розчарування, бо я хотіла прочитати якісний український детектив, а отримала щось середнє між еротичним романом і висвітленням перших днів війни.

Ще не читала, але дуже хочу. Як тільки завершу Агату-обовʼязково прочитаю Винничука. Атмосфера старого Львова однозначно вабить.

Цікава книга з декількома детективними лініями. Головний герой не працює в поліції чи приватному агентстві. Він репортер. Хоча пише він дуже рідко і загалом я не зрозуміла як його тримають за журналіста. А от носа пхати в різні поліцейські справи він мастак. Підозрюю, що існує ще якась книга передісторія про появу цього "нічного репортера".

З незвичного для мене: було багато незнайомих слів. Добре, що є пояснення до всього. Також є ілюстрації дуже атмосферні, чорно-білі.

Дуже дивним було рішення зробити з головного героя не те, щоб бабія, а скоріше безвідмовного чоловіка, який має якісь дивні власні закони існування і відношення до жіночої статі. І дівчат зображено, як не повіями, так готовими на все за будь-які гроші. Чомусь жодної порядної дівчини тих часів не описали🤷

Історичні моменти читала важко. А особливо про початок війни, про жорстоке поводження. Під кінець книги все ж вирішила читати продовження, бо одного з вбивць будуть шукати далі. От би ще й головний герой трішки подорослішав🤦

✍️🏻Пуделко чоколядних цукерків зі зображенням картини Архипа Куїнджі "Місячна ніч", контрабандні помаранчі та пляшка шампану. Саме такий романтичний набір було знайдено на віллі, оповитій загадкою...Бо поруч із пазлітками від цукерків – труп її власника, Томашевича. Кажуть, самогубство. Втім?!

♤Хто все ж вбив акціонера почесного міського Товариства, головного директора у фірмі з продаж солоду та хмелю, а опісля – учасника партії народної демократії і кандидата на президенти міста?!

♤Хто ця загадкова незнайомка, котра наминала чоколядові цукерки й спостерігала за передсмертними муками свого колишнього коханця. А може чоловіка? Та пані, котра втрачає свідомість від порізаного пальчика й спокійно спостерігає за тортурами. Ще одна підказка: вона не переносить запаху тютюну. Тих кубинських цигарок, які курив Томашевич.

♤І де ж врешті-решт та таємнича папка, документи якої слугували інструментом для шантажу чотирьох інших, теж вбитих за загадкових обставин, акціонерів? Чи вони були тільки зброєю у руках проти вищих ешалонів?

● Відповіді на всі ці питання намагається віднайти журналіст Марко Крилович, більш знаний як Нічний репортер. В цьому йому неофіційно допомагає комісар поліції Роман Обух, якого начальство відсторонило від розслідування вбивства. То ж розслідування із ароматом помаранчів обіцяє бути авантюрним!

🧭Події у книзі розгортаються упродовж всього 5-ти днів [від 22 вересня 1938 року до 26]. То ж одразу зізнаюся, я була вражена майстерністю жонглювання Юрія Винничука скляних кульок під назвами "Час", "Інтрига". А окремої уваги заслуговує атмосфера тодішнього Львова: міста, яке живе застиглим у повітрі передчуттям війни

● Тут шинки-мордовні, затишні каварні, крамнички з дивними назвами штибу "Масло, цвяхи, мило, мастило, шварц", оповиті таємницями вілли, брама "Ґранд-готелю", торохтіння фіякрів і м'яке мерехтіння вуличних ліхтарів крізь паволоку мжички.

● "У "De la Paix", як завше надвечір, роїлося від темних типів, які вирішували проблеми, укладали угоди і накреслювали плани, хоча й було чимало гравців у бриджа, звісно ж, на папіроски. Кельнери снували з неймовірною швидкістю, спритно ухиляючись від, здавалося б, неминучих зіткнень".

Марко Крилович вже не той.

Ну, та що казати - і Львів уже не той, що був до приходу «червоної» влади: замість булочок з цинамоном у колишніх кав‘ярнях подають «водочку і сільодочку», а по вулицях замість вишуканої публіки походжають неголені, запорошені пилом красноармійці у довгих плащах. Всюди безкінечні черги за харчами. Лунає: «Хай живе рідний Сталін!»

Але дещо лишилося незмінним з минулих часів: цинамоновий душій продовжує вбивати дівчат, а отже нічного репортера випускають із місця «звідки Сибір видно» на волю за умови, що Марко допоможе спіймати маніяка. Тепер він «аґент Лилик», працює під прикриттям і змушений допомагати чекістам.

У продовженні історії про львівського убивцю ми дізнаємося мотив злочинця та про те, який зв‘язок легендарної Валєнтіни з самим Марком, адже усі жертви маніяка були з ним знайомі чи навіть близькі. А ще автор розповідає про такий собі нідерландський архів, за котрим ганяються і представники влади, і кримінальні «авторитети».

Друга частина «Вілли Деккера» не настільки сповнена львівського колориту, що і зрозуміло - часи змінилися, герої розмовляють здебільшого російською, хоча кілька особливо «соковитих» західноукраїнських слів я таки виписала собі і зробила для вас невеличку вікторину в сторіс.

А ще мені не вистачило емоцій. Якийсь той Марко дерев‘яний, чесно! Єдиний персонаж твору, здатний викликати захват - це Ірма Краузе, та й то мене дещо непокоїла її надмірна увага до чистоти паркету у фінальній сцені…

Страшно усвідомлювати, що всі оці катування полонених, розстріли без суду та слідства, що проводилися російською владою, не залишилися в нашому минулому!

Трохи сторітелінгу не по темі) Коли був малий, думав, що лилик – це лелека. Тому дуууже здивувався, коли прочитав у якійсь художній історії, наче героя сильно налякали лилики, що пролетіли в небі над головою. І у дитячій свідомості на кілька років закарбувалося, що лелеки – поганці)) Аж до того моменту, коли дізнався, що лилик – це насправді кажан. А книжку ще не читав, але думаю прочитати. :)

Чергова книга серії про Нічного репортера — така ж захоплива, як і попередня: не прочитала, а проковтнула.

І хоча у мене не викликає особливої симпатії головний герой. Але в цій книзі секретним інгрідієнтом є саме атмосфера Львова, в який прийшли "совєти".

І тут Винничук постає у всій своїй красі. Це вже не те бурхливе місто, в якому вирує життя, це місто огорнуте страхом, понурими людьми, напівпустими полицями магазинів.

Не настільки тут цікавий сюжет — я скажу чесно, мене не зачепив образ маніяка чи хоч однієї його жертви. Я навіть головного героя толком описати не можу, який він персонаж.

Але контекст подій: бездіяльна міліція, передвоєнний переляканий стан України, втомлене місто — ось це все робить цю книгу не просто особливою, а навіть на сходинку вищою за свою попередницю.

Книга насичена, динамічна, дуже жива і ви впоратись з нею можете за кілька днів, тому це чудовий варіант для дороги чи відпочинку або затишного вихідного вечора.

➡️ Окремо я хочу виділити поліграфічні особливості видання. Читати — суцільний кайф. Цупкі сторінки, якісно зшиті між собою, ілюстрації, закладинка, книгу надзвичайно приємно гортати, /нюхати😅/ та тримати в руках. Я обожнюю, коли книги зроблені саме так ❤

Атмосферний детектив.

Львів, 12 серпня 1939 року - 20-ті числа вересня 1939 року, період перебування міста під владою Польщі і до окупації Червоною армією. Таке історичне обрамлення роману, яке теж має значення.

У центрі подій журналіст кримінальної хроніки, «нічний репортер» Марко Крилович. Йому довіряє поліція, з ним готові співпрацювати злочинці, дівчата від нього в захваті. На всіх у нього є час і ресурси.

Одночасно відбувається багато подій: вбивство адвоката з коханою; зникнення колишнього чоловіка загиблої-місцевого «бізнесмена», який заробляв на вивезенні євреїв до Палестини; вбивства дівчат, вибраних не випадковим чином. Хто вбивця чи вбивці? Чи пов’язані ці події між собою? У поліцейському розслідуванні активно бере участь і Марко, не без особистого інтересу та користі.

Книжка читається легко і швидко. Цікаво, що злочини відбуваються на фоні початку Другої світової війни. Автор гарно занурює в атмосферу міста до війни, використовує львівську говірку, натякає на ставлення до українців, описує роботу німецької пропаганди. Я часто собі нагадувала, що це не підручник з історії України чи криміналістики, тому точності очікувати не потрібно. Впадають в око перебільшення, але така авторська задумка.

Роман цікавий, рекомендую для необтяжливого читання.

«Я відчував себе не зовсім порядно щодо неї, і це мене гнітило. Але життя крутило мною, як хотіло, а я теж не пручався.»

Відомий нам з «Вілли Деккера» журналіст Марко Крилович перебуває у радянській в’язниці. Усі його друзі або в бігах, або схоплені. А не спійманий «цинамоновий убивця» продовжує вбивати жінок. Останньою жертвою стає донька московського генерала і слідчі змушені звернутись за допомогою до Марка. Адже саме він найбільше знає про вбивцю, та й вбивця цікавим чином вибирає жертв, які контактували з Марком.

Після польського врядування тут постає інший Львів, інші люди, інші правила життя. А Марко все той же: жінки втрачають голову, фортуна посміхається, обставини складаються на його користь.

У книжці багато дійових осіб та малоймовірних випадковостей. Інколи я втрачала нитку, плутаючи героїв. Але це не проблема. Роман читається легко, хочеться дізнатись, хто ж таки вбивця і як його впіймають. В кінці я таки заплуталась в іменах і його викриття не справило очікуваного враження та все ж задоволення від українського сучасного детективу отримала.

Цікаво, що усі вигадані події відбуваються на правдивому історичному фоні. У повітрі витала особлива атмосфера знищення розміреного львівського життя та насаджування політики дефіциту і колективізму.