Правила будинку сидру

Це потужна та складна книга.

Роман який був написаний пів сторіччя тому, але питання, які там підняті, на жаль, актуальні і сьогодні.

Джон Ірвінг написав класичний американський роман, де описана американська глушина з її мешканцями. Якщо не акцентувати увагу на головному сюжеті читачу буде цікаво прочитати про темношкірих мешканців ферми, де відбуваються події. Про їх побут, дозвілля, можливості та частково їх думки.

Автор зміг зачепити чи не всі фундаментальні теми. Часом було складно продовжувати читати, бо роздуми змушували відкладати книгу.
В книзі нема цілком позитивних та негативних героїв. Є люди, з їх помилками та наслідками.

Колись на березі річки в штаті Мен існувало селище при паперовій фабриці. Згодом фабрика переїхала туди, де ще залишились ліси і від поселення залишилися п*вії та сиротинець, де вони народжували непотрібних дітей.

Сиротинець Святої Хмари був відомий не тільки тим, що там можна залишити дитину, але й тим, що там можна зробити аб*рт. Для 193.. років це була незаконна практика, та лікар Вілбур Модрина вважав, що він виконує Божу роботу.
Інший наш герой - Гомер Криниця був улюбленцем в сиротинці, талановитим учнем Вілбура, але він не розділяв думки про "Божу роботу" і не хотів зв'язуватись з акушерством. Тоді він ще не знав, що у лікаря Модрини були на нього свої плани😏.

Ох і дивні враження залишила ця книга. З одного боку вона торкається багатьох гостро соціальних тем. Тут на нас чекають роздуми про законність абортів та про те чи може жінка сама вирішувати, що робити з вагітністю; професійна відповідальність та обман, війна, каліцтво, зрада, расова дискримінація та, навіть, інцест.
Автор про складне пише легко та цікаво, його текст захоплює і тримає увагу. Але він примудрився створити таку історію в якій мені не сподобався жоден герой. Я ніби і розумію мотивацію героїв, але мені геть не близькі їх думки та дії🤷🏻‍♀️. Всі вони з тих за ким можна спостерігати, але не відчувати з ними зв'язок.

У підсумку книга залишила приблизно змішані відчуття. Це не однозначний захват: є в ній щось притягуюче, відштовхуючого теж вистачає, але історія точно варта уваги.

«…Я кажу тільки, що це її вибір. Жінка має право приймати рішення, вона має право розпоряджатися власною долею. Розумієш, про що я?»

Головними героями цієї книги є лікар Модрина, сирота Гомер Криниця та право жінки розпоряджатися своїм тілом.

Вілбур Модрина приїхав до сиротинця, і пов‘язав усе своє життя з цими нікому не потрібними дітьми. А ще робив незаконні аборти жінкам, які під покровом ночі знаходили це богом забуте місце, щоб позбутися небажаної вагітності.

Найбільше лікарю до серця припав маленький Гомер.

Лікар Модрина, як Дамблдор, мав приховані мотиви щодо хлопчика, якого він виплекав.

Але хлопчик виріс, розправив крила та вирішив пізнати світ за межами сиротинця.

Ще однією героїнею книги є дівчина на ім‘я Мелоні, яка вирушає на пошуки свого Гомера, який обіцяв її не покидати, але своє слово порушив.

Мелоні та Гомер зростали в одному ізольованому від усього світу середовищі. Але на скільки Мелоні та Гомер різні за тим, як вони сприймають цей світ.
Гомер у свої двадцять з копійками років веде себе як дитина, яка тільки починає зі світом знайомитися.
Тоді як Мелоні сприймає все чітко та розуміє, як реагувати на зовнішні небезпеки.

Книга чудова, але я не могла її не порівнювати з «Молитвою за Оуеном Міні». І ця книга програє.

Я і хочу, і боюся дивитися екранізацію.
Мене і цікавить, і лякає, як/чи було екранізовано сцену з розпанаханим немовлям.