Нові відгуки

Для мене це роман під девізом "Лізь на цю кляту гору, лізь, бо потім ти забудеш як ледарював біля басейну, але пам'ятатимеш як подолав і себе, і гору". Я подолала і пишаюсь собою та нашим клубом. Це справді Великий Американський Роман, він довго тягнеться, але потім клац, і раптом тобі відкривається сенс книги, відлущується все зайве, в чому ти тонув читаючи, але без чого не досяг би того розуміння і прозріння у фіналі. На відміну від Кінга (автора багатьох Великих Американських Романів) в цій книзі багато позитивних героїв, мої улюблені мої — Ден і бабуся, кожен хотів би мати такого вітчима і бабцю Героїзм головного героя — Овена Міні — був для мене не дуже переконливим, як і судячи з тексту для самого автора: описані сімейний міф про його непорочне зачаття, боротьба з директором школи як головним злом з нищенням майна в процесі, героїчна очікувана смерть, але в туалеті, — це ж все знецінення його вчинків по суті. Дуже неоднозначна і суперечлива персона. Суттєвий недолік книжки — відсутність м'якого гумору, дотепів. Але тут багато вбивчої іронії та сарказму і це явний плюс: Ось кілька цитат стилю автора, які хочу лишити собі в пам'яті: Усі прояви сучасної культури, демонстровані телебаченням, на думку моєї бабусі, свідчили про те, як ціла нація стрімко скочується в прірву, як катастрофічно погіршується наше психічне і духовне здоров'я, наскільки близьким є остаточний занепад. Я більше ніколи не бачив, аби бабуся читала книжки, але вона часто на них посилалася, ніби літературні твори залишалися для неї священними скарбницями, сакральними храмами мудрості, які телебачення розграбувала та закинуло. "-Навіщо вона так багато п'є?- спитав я Овена. - ЕСТЕР ВИПЕРЕДЖАЄ СВІЙ ЧАС. - відповів він. - Що це значить? - здивувався я. - Нам що, очікувати на появу покоління п'яниць? -НАМ СЛІД ОЧІКУВАТИ НА ПОКОЛІННЯ ТИХ, КОГО НЕ ВДОВОЛЬНЯТИМЕ ДІЙСНІСТЬ, — відповів Овен.- А ПОТІМ БУДЕ ЩЕ, МОЖЕ, ДВА ПОКОЛІННЯ ТИХ, КОМУ БУДЕ НА ВСЕ ПОКЛАСТИ,- додав він." "У "Книзі загальної молитви" в розділі "Ритуал поховання померлих" є примітка, що стосується поводження парафіян...церкви. Ця примітка, як на мене, є дуже мудрою. "Заупокійна служба споріднена з великодньою, — написано там. - Повного значення вона набуває у зв'язку з воскресінням. Оскільки Ісус воскрес із мертвих, ми всі також воскреснемо. Тому служба позначена радістю. Ця радість, однак, не означає, що людське горе суперечить християнському духові".

Книга написана майстерно-цього не забереш!Вона містить глибокий зміст,підіймає багато важливих питань,надзвичайно деталізована,проте…неймовірно нудна(((Сподобається читачам,які люблять глибоко-філософські твори.Не можу сказати,що книга зовсім не сподобалась,але найкращим прочитаним ,навіть,за місяць,вона точно не стане.

Джон Ірвінг розповідає історію хлопця на ім’я Гомер Криниця, який виріс в сиротинці. Однак це не просто роман про дорослішання. Це глибока історія про пошуки себе, право людини на вибір та моральні рішення, які не завжди мають прості відповіді. Особисто для мене цінним є те, що попри серйозні теми, у романі знаходиться місце гумору, іронії та комічним ситуаціям, які допомагають побачити світло навіть в найтемніші моменти життя. Працюючи над романом Ірвінг ретельно досліджував тему абортів - і це справді відчувається в детальних описах різноманітних медичних процедур, що додають глибини цьому твору. Також помітно, що Ірвінг надихався творами Чарлза Діккенса - у цьому романі теж є сирітство, піднімаються соціальні питання та присутні яскраві незабутні персонажі. Хоч у книзі і багато персонажів, але кожен з них запам’ятовується завдяки унікальним рисам, якими їх наділив автор. Це одна з найкращих книг, яку я прочитала за останній час. Щиро рекомендує “Правила будинку сидру” тим, хто любить прозу з глибокими темами, які залишаються актуальними й сьогодні, а також викликають багато роздумів про вибір, моральні дилеми та життєві цінності.

Серйозна книга, що піднімає багато важливих питань. Але читалася вона так легко, так цікаво. Це історія довжиною в життя, життя лікаря Модрини. Основні події відбуваються у притулку Святої Хмари. У цій загубленій місцині народжуються діти від яких відмовилися жінки. Імена цим дітям дають медсестри. Навіть імена тимчасові бо після всиновлення малюк почне все з чистого листа. Та не всім щастить – Гомер Криниця побував у декількох сім'ях, але завжди повертався в Святу Хмару. Така ж доля спіткала дівчинку Мелоні. Якими вони виростуть без батьків у сиротинці? Гомеру повезло трохи більше - лікар Модрина став для нього батьком і вчителем. Мелоні ж залишається самотньою зі своїм болем , що переростає у злість і жорстокість. Тема сиріцтва, тема дітей, що зростають у притулках, напевно, головна у цій книзі. Але є ще й інші проблеми про які говорить автор. Тема абортів і тема сирітства вони ідуть крізь усю книгу. Не можна оминути і тему війни і те як її описано у цій книзі. Модрина був лікарем під час першої світової і в передчутті того, що друга світова не омине американське суспільство, він робить дещо не зовсім чесне. Як люблячий батько для Гомера він робить запис у його справі про хворе серце, розповідає про цей діагноз всім знайомим. Лише тому Гомер Криниця і не став воїном. Його друг Воллі навпаки марив стати військовим і звістку про те, що США вступають у Другу світову сприйняв "радісно". Бути мужнім і сміливим льотчиком - дуже гідний крок. Шкода, але це не рятує юнака від жахливої авіакатастрофи. Бути прикутим до візка решту свого життя - доля Воллі. Дуже сподобалася книга. Хочу прочитати ще твори цього автора. #марафонкнигомам

Я дуже давно збиралась з духом, щоб почати знайомство з творчістю Джона Ірвінґа. Інтелектуальний, продумані до дрібниць, з невеликою долею гумору, все що я так люблю. Цей роман читається повільно, але кожна сторінка як ковток свіжого повітря. Роман написаний неймовірно, але дуже важкий емоційно. Це чисте життя в прямому сенсі. Від роману хочеться кричати, ділитися враженнями, але тільки не мовчати. Сподобався неймовірно, не хотілось розставатись з героями. Які важкі і одночасно цікаві судьби. Кожна дрібниця на своєму місці. Дуже рекомендую до прочитання, книга шикарна.

Інтелектуальна книга, для душі і розуму.

Це потужна та складна книга. Роман який був написаний пів сторіччя тому, але питання, які там підняті, на жаль, актуальні і сьогодні. Джон Ірвінг написав класичний американський роман, де описана американська глушина з її мешканцями. Якщо не акцентувати увагу на головному сюжеті читачу буде цікаво прочитати про темношкірих мешканців ферми, де відбуваються події. Про їх побут, дозвілля, можливості та частково їх думки. Автор зміг зачепити чи не всі фундаментальні теми. Часом було складно продовжувати читати, бо роздуми змушували відкладати книгу. В книзі нема цілком позитивних та негативних героїв. Є люди, з їх помилками та наслідками.

Книгу екранізовано, події навколо сиротинця «Свята Хмара», де народжують і покидають діток, ще там роблять аборти і впринципі книга з великим акцентом на тему переривання вагітності. Все описується у подробицях, дії, які проводить лікар, опис ембріона чи вже повноцінної дитини після операції… Знаєте, мені це було читати дуже важко, навіть важче, ніж книги про війну😭 Автор описує долю багатьох вихованців «Святої хмари», в основному всі герої книги досить позитивні і людяні. Однак чомусь мене дуже засмутила тема абортів, навіть не так…не сама тема, а те, які подробиці вилучення ембріону, його положення, що пошкодили, як це проходить… Мені це було гірше за книги про війну, розчленування і вбивства, оскільки мені дуже болить… Коли щось трапляється з дітьми, а там цього було багато. Я навіть розглядаю цю книгу як таку, що спонукає боротися з абортами, а також захищає жінку, оскільки якщо чоловік прочитає, що робиться з його дитиною під час цієї процедури… Можливо, задумається щодо безпечних статевих відносин… Хоча Віллі в книзі про це не задумувався😢