Коли я вперше взяла книгу до рук і розгорнула її, то спочатку подумала, що мені дістався бракований варіант. Книга написана в досить дивному стилі – усі речення починаються з нового рядка, з маленької літери і в кінці не ставиться крапка.

До такого життя мене не готувало, тому спочатку було досить тяжко призвичаїтися.

Книга розповідає про життя різних жінок. В основному тут розповідається про темношкірих жінок, які люблять інших жінок, і яких суспільство не приймає.

Починається усе з жінки на ім’я Амма, яка є автором п’єси про амазонок. І саме навколо цієї п‘єси крутяться усі сюжетні лінії.

Тут є історія жінки, яка показала, що аб’юзивні стосунки бувають не лише з чоловіками. Але жінки також бувають як моральними, так і фізичними тиранами.

Тут є історія дівчини, яку ще в дитинстві зґвалтувала групка п’яних покидьків. І хоча це її зробило лише сильнішою, але те, що вона, через упередження суспільства, мала справлятися самотужки, лякає та бентежить.

Загалом тут усі історії, які показують, на скільки суспільство по різному сприймає чоловіка і жінку. І хоча тут розглянуті різні часові проміжки, але, як показує практика, з часом мало що змінюється.
Тут навіть є героїня, яка народилася чоловіком, але в подальшому стала жінкою. І ось вона на своїй шкурі відчула цю різницю. Бути чоловіком і жінкою – це дві кардинально різні речі.

Тут навіть є історія гендерно невизначеної жінки. Вона якби і жінка, але і не жінка. І вона дуже ображається, коли її називають жінкою.

Структура книги нагадує фільм «Реальне кохання», де ми бачимо купу історій різних людей, які в результаті опиняються на одній вечірці. Не усі, звичайно, але основні головні героїні все таки відвідали ту саму виставу про амазонок, а в кінці завітали на гуляння в честь цієї події.

Це вперше книга, яка отримала Букерівську премію, так сильно мене зачепила і стільки емоцій в мені викликала.

«…Я кажу тільки, що це її вибір. Жінка має право приймати рішення, вона має право розпоряджатися власною долею. Розумієш, про що я?»

Головними героями цієї книги є лікар Модрина, сирота Гомер Криниця та право жінки розпоряджатися своїм тілом.

Вілбур Модрина приїхав до сиротинця, і пов‘язав усе своє життя з цими нікому не потрібними дітьми. А ще робив незаконні аборти жінкам, які під покровом ночі знаходили це богом забуте місце, щоб позбутися небажаної вагітності.

Найбільше лікарю до серця припав маленький Гомер.

Лікар Модрина, як Дамблдор, мав приховані мотиви щодо хлопчика, якого він виплекав.

Але хлопчик виріс, розправив крила та вирішив пізнати світ за межами сиротинця.

Ще однією героїнею книги є дівчина на ім‘я Мелоні, яка вирушає на пошуки свого Гомера, який обіцяв її не покидати, але своє слово порушив.

Мелоні та Гомер зростали в одному ізольованому від усього світу середовищі. Але на скільки Мелоні та Гомер різні за тим, як вони сприймають цей світ.
Гомер у свої двадцять з копійками років веде себе як дитина, яка тільки починає зі світом знайомитися.
Тоді як Мелоні сприймає все чітко та розуміє, як реагувати на зовнішні небезпеки.

Книга чудова, але я не могла її не порівнювати з «Молитвою за Оуеном Міні». І ця книга програє.

Я і хочу, і боюся дивитися екранізацію.
Мене і цікавить, і лякає, як/чи було екранізовано сцену з розпанаханим немовлям.

У мене таке рідко буває, але мені дуже важко написати відгук на цю книгу.
Вона була така емоційно-важкою, але в той самий час занадто легкою, як для воєнної прози, що тяжко зліпити свої думки до купи.

Еллу зупиняє військовий патруль посеред вулиці, заштовхує в авто і відвозить в Аушвіц-Біркенау. Тут він названий як Березник, тому спочатку читач не дуже розуміє що до чого.
У мирному житті Елла мріяла стати найвідомішою швачкою, відкрити своє ательє та одягати в найкращі сукні жінок всього світу.
А тепер вона шиє сукні для дружин катів, які запроторили її в це пекло.
Але кожен виживає як може.
Це її протест.
Не зважаючи на те, що в неї забрали все.
Але в неї точно ніколи не заберуть одного.
Вона Елла. Вона шиє.



Тут був один момент з ґудзиками, який мене порвав на клапті.
Я почала ридати, і прямо не могла зупинитися.

Що мене не сподобалося, то це любовна лінія. Вона була така наскрізна, що її в принципі могло і не бути. Можливо, краще б її і не було.
Хоча можливо вона мала якусь роль. Типу, безглуздо шукати кохання в пеклі.

Книга і про дружбу, і про надію, і про стійкість, і про виживання, і звісно про все те зло, яке вилазить з людей, які прикриваються війною.

Це друга частина в серії.
І за канонами «другої частини серії» тут подорож.
Лу та Рід разом зі своєю бандою мають знайти союзників для великої битви з головною поганкою.
І ці союзники не ті істоти, яким варто довіряти, але вибору немає.
І Лу, і Рід намагаються розібратися з магією в собі.
Рід має прийняти те, що він відьмак і навчитися управляти своїми здібностями. А не придушувати їх, уважаючи це чимось від лукавого.
Лу ж навпаки дуже вправна в своїй магії, занадто вправна. Дуже часто дівчина переходить межу, і це лякає її коханого і друзів.

Фінальна битва мені нагадала будь-яку з частин «Гаррі Поттера», де сьогоднішня битва виграна, але зло ще повернеться.

Я не знаю, як авторка це робить, але, не зважаючи на досить великий обʼєм, книга наповнена подіями, сюжет не просідає, купа нових цікавих персонажів - уже чекаю на наступну частину.

Єдине що мені не сподобалося - це невиправдана смерть одного з другорядних героїв.
От вона була, щоб була.

Це друга книга з циклу "Жага" про школу, де навчаються різні казвові істоти.

Загалом - це набагато краще за «Жагу».

Перша книга йшла мені зі скрипом, дуже нудно, було забагато тексту - замало сюжету.
Друга книга навпаки - супер-динамічна, немає ні секунди на те, щоб передихнути.
«Жага» закінчилася на дуже несподіваному моменті - головна героїня камʼяніє, захищаючи свого коханого від смерті.
І от проходить декілька місяців, і дівчина нарешті прокидається від свого камʼяного сну і, як нічого і не сталося, приходить на заняття, де всі в шоці від того, що вона взагалі жива.
Так нарешті і головна героїня, і читач, і всі навколо розуміють, яку магічну істоту вона собою уособлює (бо школу населяють усі можливі види магічних істот, а от з гг було незрозуміло). А саме - вона горгулья. І ці істоти дуже рідкісні. За останні тисячу років гг перша така в своєму роді.
Але це ще не все.
Прокинулася дівчина не сама, адже тепер в її голові проживає несподіваний мешканець, який доводить її до сказу, а ще всіма силами намагається переконати її вивільнити його.
Дівчина дуже навіть не проти позбутися нового «сусіда», але він в минулому вже наробив багато горя, і тепер його поява в реальному світі може коштувати дуже дорого.
А ще про існування такої рідкісної горгульї дізнаються певні особи, і намагаються її позбутися, бо вона їм всі плани ламає.

Друга книга знову закінчується на найцікавішому. І от тепер, я з великим задоволенням буду читати далі цикл, бо я зрозуміла чому мені не сподобалася перша книга. А все просто - я не сприймала любовну лінію.
А тепер все на своїх місцях - читаємо далі 😏

Головна героїня, Еві, завжди любила любовні романи. Уся її кімната була заповнена кольоровими, яскравими обкладинками, від яких завмирало серце.
Але її батьки розлучилися через зраду її батька, і тепер дівчина не вірить в кохання.
Вона вирішує віднести свої любовні романи до скриньки з буккросингу, де на неї чекала зустріч з дивною пані.
Яка взамін її книг дала дівчині брошуру з танців та дивне уміння - тепер Еві, коли побачить як цілується закохана пара, буде бачити весь їхній любовний шлях - від знайомства до розставання.

Наче до цього дівчині важко не було, так тепер тягар тисячі розставань висить над нею, як грозова хмара.

Брошура приводить Еві до аматорської студії з танців, і дівчина і оком не встигнула змигнути, як вона вже бере участь в конкурсі танців разом з неперевершеним онуком власників студії.
І саме ця зустріч міняє все.

Перша частина книги була така депресивна, що мені не хотілося її дочитувати.
Але, коли Екс увійшов у сюжет, а це дуже позитивний персонаж, не зважаючи на те, через яку трагедію він проходить, книга стала цікавішою, легшою.
І мені дуже боляче, що авторка ввела в сюжет дуже шокуючий і важкий момент, від якого дуже боляче.
Як на мене, це було занадто.

Але, не дивлячись на те, що книга вижме з вас усі емоції, це дуже мила підліткова книга про те, що жити треба зараз, і не думати, що буде потім.
Якщо зараз, в моменті вам добре - насолоджуйтеся.

Кенна ніколи не бачила своєї доньки. Вона народила дитину у в'язниці. Роди проходили важко, і дитину навіть на хвилину не дали матері.
І от пройшло п'ять років, Кенна вийшла з в'язниці і в неї є одне єдине бажання - нарешті познайомитися з власною дитиною, стати частиною її життя.
Батьківських прав Кенну позбавили відразу після родів, і дівчинку предали на виховання бабусі та дідусю по батьківській лінії дитини.
І ці люди не підпустять Кенну до дівчинки після того, що вона вчинила.
Бо таке пробачити неможна.
Через неї вони втратили сина, а дівчинка зростає без батька.
І Кенна прекрасно розуміє, що шлях до доньки буде тернистий.

Історія досить контроверсійна. Вона піднімає дуже серйозні теми, які важко оцінювати збоку.
Вчинок головної героїні, який привів її до в'язниці - жахливий, але є певні обставини, які її не те щоб оправдовують, але пом'якшують її участь.
Любовна лінія в книзі дуже дивна. Адже навряд чи, я особисто, змогла б прийняти як свою другу половинку людину, яка зруйнувала мій світ.

Книга така - на подумати.

Детектив Ріццолі та судмедекспертка Айлз відправляються на закриту територію жіночого монастиря, божого дому, де було вчинено страшне вбивство послушниці та звірський напад на монахиню.
Головні героїні були не готові побачити таке жахливе місце злочину в цьому святому місці.
І все стає ще заплутаніше, коли виявляється, що вбита недавно народила дитину. Адже ніхто не знав про її вагіність, а місце перебування дитини невідоме.

Це третя частина в детективній серії, і ця книга, як на мене, найсильніша з трьох.
Але і найбридкіша. Описи понівечених трупів - просто вражають.
Людям з яскравою уявою та слабким шлунком потрібно бути готовими.

Що мені не подобається в цій детективній серії - це те, що авторка постійно вводить читача в оману. Бо розв'язка виявляється завжди за межами всього того, що так активно розвивалося в сюжеті майже до кінця книги.
Авторка не дає читачу навіть можливості взяти участь у розслідуванні.

Але, як би там не було, це дуже динамічний, насичений подіями детектив, від якого неможливо відірватися.

Книга зараз всюди, куди оком не глянь, і звісно, мені було цікаво подивитися, що ж це за історія.

Читача відразу кидають в камеру, де знаходиться головна героїня. І мало того, що читач відразу потрапляє в темне, заґратоване місце, так і ще доводиться перебувати в голові головної героїні, де ще темніше, депресивніше та лякаюче.
Головна героїня Джульєтта перебуває у цій в'язниці не просто так - вона вбила людину. Ненавмисно, але все ж таки.
У неї є смертоносна здатність - її дотик вбиває. Через цю її смертельну здібність батьки від неї відсторонилися, і ні одна жива душа не бажає мати з нею нічого спільного.

Одного дня в її камері опиняється юнак, який там не мав би бути. Джульєтта не розуміє звідки він взявся, але вона рада компанії, адже уже давно не бачила нікого з плоті і крові.
Вона з усіх сил намагається не торкатися до нього, але бажання доторків стає нав'язливою ідеєю, яку їй важко тримати в собі.

Ось цей камерний сюжет, де герої просто перебувать за ґратами триває досить довго. Якщо чесно, задовго. Досить тривалий час історія нікуди не рухалася, і не розкривалася.
Далі, коли авторка уже нарешті починає рухати сюжет, і головна героїня виходить з клітки, а читач може нарешті оглянутися і подивитися на світ - стає цікавіше.
Але все ж таки, світ так і не розкрився в цій першій частині.
Мені було замало всього - динаміки, світобудови, розвитку персонажів.

Я буду читати наступні частини, бо хочеться дізнатися, що ж саме сталося зі світом.