Мері Волстонкрафт Шеллі (1797–1851) — англійська романістка, авторка оповідань, драматург, есеїст, біограф. Найбільшого визнання Мері здобула як авторка готичного роману «Франкенштейн, або Сучасний Прометей» (1818), який вважають раннім прикладом наукової фантастики. У цьому творі авторка порушує питання небезпеки пізнання і демонструє ймовірні наслідки спроби приміряти на себе роль Бога: у романі чудово передано страхи перед науковим прогресом і поширенням знань. Віктор Франкенштейн стає на одну сходинку з Богом, створюючи нове життя в подобі монстра. Віктор не зупиняється ні перед чим, щоб досягти мети, але зрештою залишається розчарованим результатом своєї праці — тягар відповідальності за створене життя руйнує всі його задуми.
Франкенштейн, або Сучасний Прометей
Автор
Мері Шеллі
Опис
Враження читачів
І знову 19 століття. Класика жахів. Але ж, як без неї, вона ж має стільки поціновувачів і екранізацій!
Книга доволі цікава. Звичайно, не обійшлося без довгих роздумів і моралізаторства, що врешті уже і не розумієш, хто головний злочинець, і хто в усьому винний.
Отже, студент Франкенштейн, навчаючись у виші, вирішив повторити шлях Бога і створив людину, щоправда із залишків вже померлих попередників. Звичайно, зовнішність вийшла, м'яко кажучи, не дуже, тому "батечко" відразу відмовився від свого творіння і надалі дивувався, чому той пішов злочинною стежкою.
"Хто зміг би уявити ті муки, які я терпів минулої ночі? Я провів її просто неба, змерз і промок до кісток. Але тоді я навіть не звертав уваги на негоду; жах та відчай полонили моє серце. Створіння, яке я випустив поміж люди, мало міць у тілі й бажання чинити саме тільки зло, як той злочин, що воно вже скоїло, й уявлялося мені моїм власним злим духом, вурдалаком, який постав із могили, аби знищити все, що було мені миле."
Ну, боротьба тривала довго. Читачів не лише лякали, але й попереджали від подібних експериментів. А що? 19 століття - розквіт наук.
Чудовий класичний твір.
Рекомендую, якщо ви ще з ним не знайомі, тим більше вийшло нове видання.
Книга доволі цікава. Звичайно, не обійшлося без довгих роздумів і моралізаторства, що врешті уже і не розумієш, хто головний злочинець, і хто в усьому винний.
Отже, студент Франкенштейн, навчаючись у виші, вирішив повторити шлях Бога і створив людину, щоправда із залишків вже померлих попередників. Звичайно, зовнішність вийшла, м'яко кажучи, не дуже, тому "батечко" відразу відмовився від свого творіння і надалі дивувався, чому той пішов злочинною стежкою.
"Хто зміг би уявити ті муки, які я терпів минулої ночі? Я провів її просто неба, змерз і промок до кісток. Але тоді я навіть не звертав уваги на негоду; жах та відчай полонили моє серце. Створіння, яке я випустив поміж люди, мало міць у тілі й бажання чинити саме тільки зло, як той злочин, що воно вже скоїло, й уявлялося мені моїм власним злим духом, вурдалаком, який постав із могили, аби знищити все, що було мені миле."
Ну, боротьба тривала довго. Читачів не лише лякали, але й попереджали від подібних експериментів. А що? 19 століття - розквіт наук.
Чудовий класичний твір.
Рекомендую, якщо ви ще з ним не знайомі, тим більше вийшло нове видання.
Ніколи не цікавилася темою зомбі та їм подібних потвор, але після одного відгуку таки не втрималася і собі прочитала.
🧟♂️🧟♀️🧟 Мабуть, ім'я потвори Франкенштейна знайоме багатьом. Читаючи, я не могла повірити, що цей твір написала 19-річна дівчина та ще й 200 років тому...
🧠🫀🫁 Історія розповідає про те, як один молодий вчений, Віктор Франкенштейн, зумів створити живе створіння із неживої матерії, частин тіл померлих. Невідомим чином він дав життя новій істоті, а потім, злякавшись зовнішнього вигляду свого "шедевру" просто вийшов із дому не зачинивши двері... З першого дня існування творець називає своє творіння "потворою", "монстром", хоча той зовсім не винний ні в чому...
🦷🦴👁 Особисто мені головний герой, Віктор Франкенштейн, видався якимось слабохарактерним, лабільним, зовсім не послідовним чоловіком. А от його витвір, навпаки, досить розумним, мужнім, саможертовним, освіченим, до того ж, всі ці якості він здобув самотужки. Практично до самого кінця твору я симпатизувала цій людиноподібній істоті, адже він мав добре серце, хоча при цьому викликав жах у кожного, хто його бачив. То хто ж винен, що потворне на вигляд створіння, але чисте і добре всередині, стало справжнім монстром, який підняв руку на людей, а особливо на свого творця?
🧟♀️🧟♀️🧟♀️ Хто насправді у цій історії монстр? Істота, яку створили і одразу ж покинули, прирекли на самотність, відлюдність, неприйняття? Чи вчений, який захотів приміряти на себе роль Бога та не справився з нею? Мабуть, неспроста за цим створінням закріпилося ім'я творця - Франкенштейн, саме так називають його й донині, хоча ні творець, ні, навіть, авторка не дали йому жодного наймення.
#улюблені_цитати:
🧟♂️ Тільки я, мов сатана, носив пекло всередині себе й, не знаходячи співчуття, трощив стовбури, сіяв хаос і руйнування навкруг.
🧟 Від тебе одного я сподівався підтримки, хоч не відчував до тебе нічого, крім ненависті. Нечуйний, безсердечний творцю! Ти наділив мене почуттями та пристрастями, а потім залишив на поталу, зробивши об'єктом людської зневаги та страху. Тільки від тебе міг я вимагати жалощів та відшкодування за образи, тільки у тебе шукати справедливості, якого марно очікував від інших створінь, в яких від людини лише тілесна оболонка.
🧟♀️ Жорстокий я тільки тому, що нещасний. Хіба все людство не гидує мною?
🧟♂️ Гріхи мої - це діти моєї вимушеної самотності.
🧟♂️🧟♀️🧟 Мабуть, ім'я потвори Франкенштейна знайоме багатьом. Читаючи, я не могла повірити, що цей твір написала 19-річна дівчина та ще й 200 років тому...
🧠🫀🫁 Історія розповідає про те, як один молодий вчений, Віктор Франкенштейн, зумів створити живе створіння із неживої матерії, частин тіл померлих. Невідомим чином він дав життя новій істоті, а потім, злякавшись зовнішнього вигляду свого "шедевру" просто вийшов із дому не зачинивши двері... З першого дня існування творець називає своє творіння "потворою", "монстром", хоча той зовсім не винний ні в чому...
🦷🦴👁 Особисто мені головний герой, Віктор Франкенштейн, видався якимось слабохарактерним, лабільним, зовсім не послідовним чоловіком. А от його витвір, навпаки, досить розумним, мужнім, саможертовним, освіченим, до того ж, всі ці якості він здобув самотужки. Практично до самого кінця твору я симпатизувала цій людиноподібній істоті, адже він мав добре серце, хоча при цьому викликав жах у кожного, хто його бачив. То хто ж винен, що потворне на вигляд створіння, але чисте і добре всередині, стало справжнім монстром, який підняв руку на людей, а особливо на свого творця?
🧟♀️🧟♀️🧟♀️ Хто насправді у цій історії монстр? Істота, яку створили і одразу ж покинули, прирекли на самотність, відлюдність, неприйняття? Чи вчений, який захотів приміряти на себе роль Бога та не справився з нею? Мабуть, неспроста за цим створінням закріпилося ім'я творця - Франкенштейн, саме так називають його й донині, хоча ні творець, ні, навіть, авторка не дали йому жодного наймення.
#улюблені_цитати:
🧟♂️ Тільки я, мов сатана, носив пекло всередині себе й, не знаходячи співчуття, трощив стовбури, сіяв хаос і руйнування навкруг.
🧟 Від тебе одного я сподівався підтримки, хоч не відчував до тебе нічого, крім ненависті. Нечуйний, безсердечний творцю! Ти наділив мене почуттями та пристрастями, а потім залишив на поталу, зробивши об'єктом людської зневаги та страху. Тільки від тебе міг я вимагати жалощів та відшкодування за образи, тільки у тебе шукати справедливості, якого марно очікував від інших створінь, в яких від людини лише тілесна оболонка.
🧟♀️ Жорстокий я тільки тому, що нещасний. Хіба все людство не гидує мною?
🧟♂️ Гріхи мої - це діти моєї вимушеної самотності.
Що є життя? Що є смерть? На ці питання людство намагається відповісти з часу свого існування. Відповісти, дослідити та підкорити собі. Але чи може людина бути Богом? Чи до снаги їй це? 🧐
Будь-які вчинки тягнуть за собою наслідки. Беручи на себе таку тяжку ношу, Віктор Франкенштейн діяв з добрими намірами і явно не очікував, що його Створіння 🧟стане загибеллю Творця.
Як уникнути тягаря за свої дії? Чи можливо, що винаходи можуть перевищити своїх винахідників?
Роман написаний в епоху наукового прогресу і в його тексті прослідковується побоювання авторки щодо його бурхливого розвитку. В час створення штучного інтелекту такі побоювання вже не виглядають безпідставними.
На фоні боязкого, непослідовного та часом слабохарактерного Віктора, його витвір здається набагато розумнішим та цікавішим. Маючи добре серце, проте виглядаючи як монстр, людоподібне створіння не звикло до хорошого ставлення, тому недивно, що через відсутності любові та самотності , останнє піднімає руку на людину.
Але чи був у Створіння вибір? Ні, він не просив його створювати.
Але чи був у Віктора вибір? Після створення він міг вчинити інакше? Так, тому і наслідки, і відповідальність за свої діяння несе саме він. Створивши нову людину з частин померлих, науковець чомусь думав, що це буде його найвеличніше відкриття, проте зовсім не замислювався щодо життя істоти.
Тема ізоляції в творі є однією з основних у сюжеті. Часом думаєш, що авторка намагалась передати свій життєвий досвід та почуття. Історія усіх героїв демонструє простий висновок – всім необхідна любов.
Якщо Віктор ізолюється від всіх за власним бажанням, через свої амбіції, то Створіння - навпаки прагне компанії, але через свій зовнішній вигляд виявляється ізольованим від навколишнього світу.
Як наслідок – неконтрольована агресія та жага помсти Створіння знищує їх обох.
Особливо дратує фраза Віктора: «Що б не сталось – я страждав більше!». Найбільш егоїстична фраза стала девізом кінця обох героїв.
Будь-які вчинки тягнуть за собою наслідки. Беручи на себе таку тяжку ношу, Віктор Франкенштейн діяв з добрими намірами і явно не очікував, що його Створіння 🧟стане загибеллю Творця.
Як уникнути тягаря за свої дії? Чи можливо, що винаходи можуть перевищити своїх винахідників?
Роман написаний в епоху наукового прогресу і в його тексті прослідковується побоювання авторки щодо його бурхливого розвитку. В час створення штучного інтелекту такі побоювання вже не виглядають безпідставними.
На фоні боязкого, непослідовного та часом слабохарактерного Віктора, його витвір здається набагато розумнішим та цікавішим. Маючи добре серце, проте виглядаючи як монстр, людоподібне створіння не звикло до хорошого ставлення, тому недивно, що через відсутності любові та самотності , останнє піднімає руку на людину.
Але чи був у Створіння вибір? Ні, він не просив його створювати.
Але чи був у Віктора вибір? Після створення він міг вчинити інакше? Так, тому і наслідки, і відповідальність за свої діяння несе саме він. Створивши нову людину з частин померлих, науковець чомусь думав, що це буде його найвеличніше відкриття, проте зовсім не замислювався щодо життя істоти.
Тема ізоляції в творі є однією з основних у сюжеті. Часом думаєш, що авторка намагалась передати свій життєвий досвід та почуття. Історія усіх героїв демонструє простий висновок – всім необхідна любов.
Якщо Віктор ізолюється від всіх за власним бажанням, через свої амбіції, то Створіння - навпаки прагне компанії, але через свій зовнішній вигляд виявляється ізольованим від навколишнього світу.
Як наслідок – неконтрольована агресія та жага помсти Створіння знищує їх обох.
Особливо дратує фраза Віктора: «Що б не сталось – я страждав більше!». Найбільш егоїстична фраза стала девізом кінця обох героїв.