Франкенштейн, або Сучасний Прометей

І знову 19 століття. Класика жахів. Але ж, як без неї, вона ж має стільки поціновувачів і екранізацій!

Книга доволі цікава. Звичайно, не обійшлося без довгих роздумів і моралізаторства, що врешті уже і не розумієш, хто головний злочинець, і хто в усьому винний.

Отже, студент Франкенштейн, навчаючись у виші, вирішив повторити шлях Бога і створив людину, щоправда із залишків вже померлих попередників. Звичайно, зовнішність вийшла, м'яко кажучи, не дуже, тому "батечко" відразу відмовився від свого творіння і надалі дивувався, чому той пішов злочинною стежкою.

"Хто зміг би уявити ті муки, які я терпів минулої ночі? Я провів її просто неба, змерз і промок до кісток. Але тоді я навіть не звертав уваги на негоду; жах та відчай полонили моє серце. Створіння, яке я випустив поміж люди, мало міць у тілі й бажання чинити саме тільки зло, як той злочин, що воно вже скоїло, й уявлялося мені моїм власним злим духом, вурдалаком, який постав із могили, аби знищити все, що було мені миле."

Ну, боротьба тривала довго. Читачів не лише лякали, але й попереджали від подібних експериментів. А що? 19 століття - розквіт наук.

Чудовий класичний твір.

Рекомендую, якщо ви ще з ним не знайомі, тим більше вийшло нове видання.

Ніколи не цікавилася темою зомбі та їм подібних потвор, але після одного відгуку таки не втрималася і собі прочитала.

🧟‍♂️🧟‍♀️🧟 Мабуть, ім'я потвори Франкенштейна знайоме багатьом. Читаючи, я не могла повірити, що цей твір написала 19-річна дівчина та ще й 200 років тому...

🧠🫀🫁 Історія розповідає про те, як один молодий вчений, Віктор Франкенштейн, зумів створити живе створіння із неживої матерії, частин тіл померлих. Невідомим чином він дав життя новій істоті, а потім, злякавшись зовнішнього вигляду свого "шедевру" просто вийшов із дому не зачинивши двері... З першого дня існування творець називає своє творіння "потворою", "монстром", хоча той зовсім не винний ні в чому...

🦷🦴👁 Особисто мені головний герой, Віктор Франкенштейн, видався якимось слабохарактерним, лабільним, зовсім не послідовним чоловіком. А от його витвір, навпаки, досить розумним, мужнім, саможертовним, освіченим, до того ж, всі ці якості він здобув самотужки. Практично до самого кінця твору я симпатизувала цій людиноподібній істоті, адже він мав добре серце, хоча при цьому викликав жах у кожного, хто його бачив. То хто ж винен, що потворне на вигляд створіння, але чисте і добре всередині, стало справжнім монстром, який підняв руку на людей, а особливо на свого творця?

🧟‍♀️🧟‍♀️🧟‍♀️ Хто насправді у цій історії монстр? Істота, яку створили і одразу ж покинули, прирекли на самотність, відлюдність, неприйняття? Чи вчений, який захотів приміряти на себе роль Бога та не справився з нею? Мабуть, неспроста за цим створінням закріпилося ім'я творця - Франкенштейн, саме так називають його й донині, хоча ні творець, ні, навіть, авторка не дали йому жодного наймення.

#улюблені_цитати:
🧟‍♂️ Тільки я, мов сатана, носив пекло всередині себе й, не знаходячи співчуття, трощив стовбури, сіяв хаос і руйнування навкруг.

🧟 Від тебе одного я сподівався підтримки, хоч не відчував до тебе нічого, крім ненависті. Нечуйний, безсердечний творцю! Ти наділив мене почуттями та пристрастями, а потім залишив на поталу, зробивши об'єктом людської зневаги та страху. Тільки від тебе міг я вимагати жалощів та відшкодування за образи, тільки у тебе шукати справедливості, якого марно очікував від інших створінь, в яких від людини лише тілесна оболонка.

🧟‍♀️ Жорстокий я тільки тому, що нещасний. Хіба все людство не гидує мною?

🧟‍♂️ Гріхи мої - це діти моєї вимушеної самотності.

"Франкенштейн, або Сучасний Прометей" Мері Шеллі - це чудовий приклад готичного роману. Проте, не варто судити книгу лише за мірками цього жанру, книга набагато глибша.
Франкенштейн, молодий вчений, створює життя, але його творіння, позбавлене любові, стає втіленням трагедії й розпачу. Шеллі ставить перед читачем складні питання: хто є справжнім монстром — той, хто створив, чи той, хто був створений?
Мені не часто подобається опис природи у книгах, але тут це було написано так натхненно, що не могла відірватись.
Часом у авторки був дисбаланс у роздумах, які переходили у моралізаторство, але загалом книга цікава для роздумів та розширення власного світогляду.