Мері Шеллі

"Франкенштейн" Мері Шеллі — це один із найбільш видатних епістолярних романів, який став класикою світової літератури. У ньому вдало використовується формат листів, що робить наратив свіжим і глибоким. Це один із небагатьох прикладів епістолярної форми, яка дійсно ефективно працює, надаючи читачеві багатогранну перспективу подій і персонажів.

Цей роман, безумовно, один із найкращих творів готичної літератури. Він вражає своєю атмосферою, драматичним контрастом між науковими досягненнями і людськими емоціями, піднімаючи важливі етичні питання, які не втрачають своєї актуальності навіть сьогодні. Шеллі створила шедевр, який не лише популяризував жанр жахів, але й заклав основи для подальших науково-фантастичних творів, відтворюючи зловісну, але глибоко людську історію творіння і творця.

Франкенштейн — це стара класика про вченого, який створює чудовисько, і жахливі події, які він ненавмисно провокує. Віктор Франкенштейн — працьовитий молодий чоловік в університеті, який відкриває спосіб дати життя неживому тілу, і використовує свої знання, щоб створити людину-монстра. Він вірить, що його відкриття призведе до подальших наукових досягнень, але коли йому вдається втілити задум у життя, Віктор сповнюється відразою.

Мені сподобалася ця книга, яка остаточно ставить під сумнів розуміння того, що таке бути людиною. Кожна книга, написана про штучний інтелект з часів Франкенштейна, чимось завдячує Мері Шеллі. Мені видаються відносини між монстром і творцем переконливими та захоплюючими.

Найгірше в цьому романі те, наскільки його спотворили постійні екранізації та дезінформовані уявлення про природу Франкенштейна та його «монстра». Протягом багатьох років, як і багато інших людей, я думала, що Франкенштейн — це ім’я того трохи зеленого чувака з болтами у шиї. Упс.

Також сподобався той факт, що хоча Франкенштейн бачить свого монстра як жорстокого демона, книга дозволяє читачам побачити події з точки зору монстра. Мені до вподоби розділи історії, які розповідає чудовисько, тому що я співчуваю йому та його самотності, тоді як Віктор видається зарозумілим і самовдоволеним. Зрештою, Франкенштейн повинен відповісти за жахливий вчинок, скоєний його творінням.

Ця істота, створена з різних частин трупів, шукає кохання, але знаходить ненависть, тому натомість вирішує прийняти її. Підживлюючись власною люттю через несправедливість світу, він поступово повертається до зла. Налякані, розлючені лиходії, які стали такими через нещасливі обставини. Персонажі, яких ви одночасно ненавидите і любите, але найбільше сподіваєтеся, що вони знайдуть якийсь спокій.

Загалом цю книгу вважають горором або науковою фантастикою. Але більше за все це неймовірно сумна історія. Створений як науковий експеримент надто амбітної людини, монстр потрапляє у страшний і ворожий світ, який миттєво відторгає його, як організм відторгає чужорідний імплант. Навіть людина, яка створила його, не може без жаху дивитися на своє творіння. І ти не можеш не думать про те, що все могло бути зовсім інакше. Якби люди трохи менше засуджували, трохи більше розуміли.

Текст складний і яскравий, він передає страждання як чудовиська, так і творця. Тим, хто не любить складних і трохи старомодних текстів, буде важко читати, але я вважаю, що ця історія надзвичайно добре розказана. Важко повірити, що книгу породила уява 18-річної дівчини у далекому 1818 році. І розумію, чому навіть через два століття ця історія, на жаль, актуальна, як ніколи.

«Франкенштейн» Мері Шеллі — це класичний роман, який зачаровує своїм глибоким філософським змістом і трагічною історією. Це не просто історія про створення монстра, а про людську самотність, відповідальність і моральні наслідки наукових досягнень. Книга ставить перед читачем питання: що робить людину людяною? І як далеко ми можемо зайти в своїх амбіціях, перш ніж наші дії стануть руйнівними?

Мене вразило, наскільки персонажі є багатогранними. Віктор Франкенштейн прагне до знань і сили, але його егоїзм та бажання "брати на себе роль Бога" призводять до трагедії.
Крім того, книга викликає актуальні питання про етику науки і відповідальність вченого за наслідки своїх відкриттів. І навіть зараз, понад 200 років після її написання, "Франкенштейн" залишається важливою літературною роботою, яка змушує задуматися про наш світ і людську природу.

Загалом, це захоплюючий твір, що залишає глибокий емоційний слід і дає багато поживи для роздумів. Точно сподобається тим, хто шукає не лише страшну історію, а й філософське дослідження сутності життя.
Рекомендую!

Що є життя? Що є смерть? На ці питання людство намагається відповісти з часу свого існування. Відповісти, дослідити та підкорити собі. Але чи може людина бути Богом? Чи до снаги їй це? 🧐
Будь-які вчинки тягнуть за собою наслідки. Беручи на себе таку тяжку ношу, Віктор Франкенштейн діяв з добрими намірами і явно не очікував, що його Створіння 🧟стане загибеллю Творця.
Як уникнути тягаря за свої дії? Чи можливо, що винаходи можуть перевищити своїх винахідників?

Роман написаний в епоху наукового прогресу і в його тексті прослідковується побоювання авторки щодо його бурхливого розвитку. В час створення штучного інтелекту такі побоювання вже не виглядають безпідставними.
На фоні боязкого, непослідовного та часом слабохарактерного Віктора, його витвір здається набагато розумнішим та цікавішим. Маючи добре серце, проте виглядаючи як монстр, людоподібне створіння не звикло до хорошого ставлення, тому недивно, що через відсутності любові та самотності , останнє піднімає руку на людину.
Але чи був у Створіння вибір? Ні, він не просив його створювати.
Але чи був у Віктора вибір? Після створення він міг вчинити інакше? Так, тому і наслідки, і відповідальність за свої діяння несе саме він. Створивши нову людину з частин померлих, науковець чомусь думав, що це буде його найвеличніше відкриття, проте зовсім не замислювався щодо життя істоти.
Тема ізоляції в творі є однією з основних у сюжеті. Часом думаєш, що авторка намагалась передати свій життєвий досвід та почуття. Історія усіх героїв демонструє простий висновок – всім необхідна любов.
Якщо Віктор ізолюється від всіх за власним бажанням, через свої амбіції, то Створіння - навпаки прагне компанії, але через свій зовнішній вигляд виявляється ізольованим від навколишнього світу.
Як наслідок – неконтрольована агресія та жага помсти Створіння знищує їх обох.

Особливо дратує фраза Віктора: «Що б не сталось – я страждав більше!». Найбільш егоїстична фраза стала девізом кінця обох героїв.

Ніколи не цікавилася темою зомбі та їм подібних потвор, але після одного відгуку таки не втрималася і собі прочитала.

🧟‍♂️🧟‍♀️🧟 Мабуть, ім'я потвори Франкенштейна знайоме багатьом. Читаючи, я не могла повірити, що цей твір написала 19-річна дівчина та ще й 200 років тому...

🧠🫀🫁 Історія розповідає про те, як один молодий вчений, Віктор Франкенштейн, зумів створити живе створіння із неживої матерії, частин тіл померлих. Невідомим чином він дав життя новій істоті, а потім, злякавшись зовнішнього вигляду свого "шедевру" просто вийшов із дому не зачинивши двері... З першого дня існування творець називає своє творіння "потворою", "монстром", хоча той зовсім не винний ні в чому...

🦷🦴👁 Особисто мені головний герой, Віктор Франкенштейн, видався якимось слабохарактерним, лабільним, зовсім не послідовним чоловіком. А от його витвір, навпаки, досить розумним, мужнім, саможертовним, освіченим, до того ж, всі ці якості він здобув самотужки. Практично до самого кінця твору я симпатизувала цій людиноподібній істоті, адже він мав добре серце, хоча при цьому викликав жах у кожного, хто його бачив. То хто ж винен, що потворне на вигляд створіння, але чисте і добре всередині, стало справжнім монстром, який підняв руку на людей, а особливо на свого творця?

🧟‍♀️🧟‍♀️🧟‍♀️ Хто насправді у цій історії монстр? Істота, яку створили і одразу ж покинули, прирекли на самотність, відлюдність, неприйняття? Чи вчений, який захотів приміряти на себе роль Бога та не справився з нею? Мабуть, неспроста за цим створінням закріпилося ім'я творця - Франкенштейн, саме так називають його й донині, хоча ні творець, ні, навіть, авторка не дали йому жодного наймення.

#улюблені_цитати:
🧟‍♂️ Тільки я, мов сатана, носив пекло всередині себе й, не знаходячи співчуття, трощив стовбури, сіяв хаос і руйнування навкруг.

🧟 Від тебе одного я сподівався підтримки, хоч не відчував до тебе нічого, крім ненависті. Нечуйний, безсердечний творцю! Ти наділив мене почуттями та пристрастями, а потім залишив на поталу, зробивши об'єктом людської зневаги та страху. Тільки від тебе міг я вимагати жалощів та відшкодування за образи, тільки у тебе шукати справедливості, якого марно очікував від інших створінь, в яких від людини лише тілесна оболонка.

🧟‍♀️ Жорстокий я тільки тому, що нещасний. Хіба все людство не гидує мною?

🧟‍♂️ Гріхи мої - це діти моєї вимушеної самотності.

І знову 19 століття. Класика жахів. Але ж, як без неї, вона ж має стільки поціновувачів і екранізацій!

Книга доволі цікава. Звичайно, не обійшлося без довгих роздумів і моралізаторства, що врешті уже і не розумієш, хто головний злочинець, і хто в усьому винний.

Отже, студент Франкенштейн, навчаючись у виші, вирішив повторити шлях Бога і створив людину, щоправда із залишків вже померлих попередників. Звичайно, зовнішність вийшла, м'яко кажучи, не дуже, тому "батечко" відразу відмовився від свого творіння і надалі дивувався, чому той пішов злочинною стежкою.

"Хто зміг би уявити ті муки, які я терпів минулої ночі? Я провів її просто неба, змерз і промок до кісток. Але тоді я навіть не звертав уваги на негоду; жах та відчай полонили моє серце. Створіння, яке я випустив поміж люди, мало міць у тілі й бажання чинити саме тільки зло, як той злочин, що воно вже скоїло, й уявлялося мені моїм власним злим духом, вурдалаком, який постав із могили, аби знищити все, що було мені миле."

Ну, боротьба тривала довго. Читачів не лише лякали, але й попереджали від подібних експериментів. А що? 19 століття - розквіт наук.

Чудовий класичний твір.

Рекомендую, якщо ви ще з ним не знайомі, тим більше вийшло нове видання.