3 найкращі відгуки про книжки від «Віхола». Переможці читацького конкурсу

Це саме той випадок, коли сучасних читачів біографія письменниці може зацікавити чи не більше, аніж її творчий доробок. 

А який може вийти захоплюючий блокбастер в історичних декораціях ХІХ століття про вольову емансиповану пані Марію Маркович (в дівоцтві Вілінську), яка закохувала в себе чоловіків та викликала жагучу заздрість у жінок! 

Дебютна збірка «Народні оповідання», видана в 1857 році під чоловічим псевдонімом, принесла 23-річній жінці визнання. Марко Вовчок започаткувала те, чого до неї не було в українській літературі, — традицію жіночого письма, на яку взорували, як висловилася професорка Віра Агеєва, Леся Українка, Ольга Кобилянська та інші письменниці модерністської доби. 

«Інститутка» — перша соціальна повість в українській літературі. Марко Вовчок розкриває перед читачем два різні світоглядні світи, протиставляє дві соціальні групи — панів та кріпаків. 

Стара пані, панночка, пан — без імен, знеособлені. Вочевидь, такі типажі панства зустрічаються чи не у всіх маєтках. Чи вважають вони кріпаків за людей, які мислять і відчувають? Чи здатна панночка усвідомити, що наймички в домі — такі ж юні дівчата, як і вона? Кожна зі своїми жалями та радощами, думками та мріями. Тільки жалів у них більше, ніж у молодої панянки, завдяки їй. Але ж панночка освічена — інститутка. Навчалася в пансіоні. Ну, як навчалася - "мучилася", але танці та науку "як себе подати" засвоїла добре. Тому пан лікар в неї і закохався. А головна ціль інститутки з обмеженим кругозором — вийти заміж і керувати чоловіком, кріпаками, садибою. 

Оповідь ведеться від імені дівчини-сироти Устини, яка прислуговує панам в домі. Вона щира та проста. 

Кріпаки в повісті мають імена та чітко окреслені авторкою характери — вони особистості: Устина, Прокіп, Катря, Назар. 

Складне завдання для читача в ХХІ ст. уявити себе підневільним настільки, що тільки якийсь пан вирішує, де ти житимеш, яку роботу виконуватимеш, з ким одружишся, чи обміняти тебе на гончого пса, чи залишити в своєму селі... Так жили кріпаки в ХІХ ст. 

Чи зможе людина, що народилася в кріпацтві, воля якої пригноблювалася, стати вільною?

Та воля, мабуть, у крові. 

Можна народитися на волі, але бути по життю безвольним, як пан лікар. Можна народитися в кріпацтві, як Прокіп, але проявити твердість волі, захищаючи своїх рідних, виявити спротив панам. 

Можна, як панночка, запопасти бажаного заміжжя та хутірця, але залишитися в будинку, як у клітці. Можна, як Устина, залишитися без дому та тяжко заробляти поденщиною, але почуватися вільною. 

Почуватися вільною. 

Марія Вілінська в світі домінування чоловіків теж прагла почуватися вільною. Так і жила, за покликом серця. 

А блокбастер про письменницю я б із задоволенням подивилася.

Глибока, складна і сенсова книга, написана простими до сприйняття словами.

Це історія дивних стосунків людей, одному з яких вже нічого втрачати, а інша навчилась раз-по-раз втрачати все. Історія, у яку мазками і деталями вплетено набагато більше, ніж хворобливе захоплення.

Я, очікуючи прочитати любовну історію, отримала книгу про спротив. 

Спротив Ані бути табуйованою і відчувати себе неправильною.

Боротьбу Влада з алкогольною залежністю і роллю жертви, яку навʼязує суспільство при його діагнозі.

Боротьбу з людською байдужістю, зі знищенням памʼяті, з корумпованістю верхівок. 

Мені дуже сподобалась проблематика книги. 

Те, як зображена тема «батьки-діти», як мати Анни повністю відкидає одну дочку через діагноз, і повністю покладає всі сподівання на іншу «нормальну» дитину. 

Як це епізодично зображено, щоб читач сам дійшов до висновків. І відчув.

Сподобалась ідея садиби. Бо це навіть звучить абсурдно — центр туристичного і архітектурного Києва, а памʼятка культури буквально гниє в самому серці столиці. І всім байдуже.

Дуже потужний символ.

Сподобалась тема хвороби. Аніної і Владиславової. Авторка дійсно легко пише про важке.

Сподобалось, як двоє небайдужих запалили сотні сердець. Після таких моментів хочеться вірити у волонтерські засади і цінувати їх працю ще більше.

Крім основних морально-етичних арок, тут ще ж епізодичні моменти проблематики інклюзивності, корупції, людських стосунків.

Я повірила у цю історію. 

Цю книгу дуже круто обговорювати в клубі, бо символів і ідей у ній море. 

По силі вражень це найкраща книга за місяць.

А щодо фіналу — я все ж виберу думати, що наркоз — теж маленька смерть.

Дізнався про цю книгу з YouTube каналу «10 питань історику». Стефанія Демчук була запрошеним гостем і презентувала власну книгу. Мені ця тема здалася дуже цікавою та унікальною, оскільки наше сприйняття Середньовіччя дуже однобоке, а в цій роботі розвінчувалися міфи пов'язані з цим періодом.

 Зазвичай в фільмах, літературі та мистецтві Середньовіччя показується як щось дуже клерикальне, брудне, безправне та темне. Моє уявлення про цю епоху багато в чому було таке саме, але книга змінила моє ставлення. Виявилось, що все було трошки не так.

Теза про освіту, мовляв, всі були неосвічені варвари, в найкращому випадку читали Біблію — виявилась просто міфом — книга зазначає, що перші вищі навчальні заклади якраз були відкриті в час Середньовіччя. 

Виявилось, що жінки мали право розвестись, право вибрати, за кого хочуть вийти заміж (за умови адекватних батьків), та навіть на освіту.

Лицарі не такі вже й героїчні. Оці всі «Трістани та Ізольди» - це просто казки. І вбивали для розваги, і грабували, і ґвалтували, і т.д.

Фізичні покарання в школі відбувались не просто по бажанню вчителя, а мали мати належне обґрунтування.

І ще один цікавий факт — досі є пивоварні в Європі, які варять пиво за середньовічними рецептами. І деякі позиції з їх асортименту можна купити в Україні!

«Доба постів і карнавалів» — допомагає зняти з очей окуляри з малюнками і побачити справжній світ Середньовіччя. Світ, де люди піклуються про своїх дітей, а не продають їх у заміжжя, світ, де люди будують кар'єру, отримують освіту та стараються жити своє звичайне життя (ти диви, прямо як ми у 21 сторіччі).

Думаючи про середньовічну медицину, я завжди думав, що люди виживали за рахунок удачі. Але авторка змінює це уявлення. 

Загалом, я раджу прочитати цю книгу для того, щоб розвіяти свої власні міфічні уявлення про Середньовіччя, та відкрити для себе легку та сучасну манеру подачі наукової інформації, для простої людини.