Дізнався про цю книгу з телеграм-каналу “Непозбувний Книгочитун”. Зачепило що це швейцарська література, та ще й франкомовного регіону. Для мене це просто дивина:) Також, доволі нестандартна історія, відзначалась також форма подання.

І я з цим повністю згоден - цей роман щось дуже позажанорове та унікальне.

По-перше тема - ну хто в Україні знає як відбувавася процес годування та відправки на пастбища корів у першій половині 20 століття у Швейцарії? А тут покроково і докладно все написано.

Друге - сам сюжет. Є територія в горах, яка ідеальна для пасовища, але багато років тому, стались жахливі події, після яких туди ніхто не ногою. Але так як пройшло вже чимало часу, то знову з’явилися бажаючі. Вони юдуть у гори і знову трапляється халепа, як і в минулий раз. Але страх настільки паралізує людей що вони відмовлються діяти розумно.

Також я би виділив як підтему - жадібність. Тому що хазяїн шале, попри всі попередження, попри всі застороги все одно повів людей і тварин у ті місця. Ну треб ж заробити. Як би ти не відносився до забобонів, але є факт - люди постраждали через якісь причини, які так і не з’ясували. Тому було доволі не розумно вести людей, у місце де вони можуть померти, бо тобі просто захотілось заробити.

Скажу одразу, книга не дуже динамічна та жвава. Але є можливість насолодитися чудовими описами пейзажів Альп та доєднатися до побутового життя маленького швейцарського містечка.

“Щоденники Покоївки” Октава Мірбо - це чудовий приклад того як писати про секс не пишучи про секс. Дуже особисті та чутливі теми подаються у настільки поетичному вигляді, що іноді бувало думаєш чи правильно ти все зрозумів з прочитаного:)

В цілому, це історія про не надто цнотливу покоївку, яка доволі часто переходить з одного місця роботи до іншого, постійно змінюючи роботодавців. Причини різні, але в цілому дуже часто бувало, що їй (Селестіні) просто ставало нудно.

Так чи інакше вона опинилася в домі Ланлерів, де і вудбуваються основні події. Вона ненавидить своїх хазяїв. їхній маєток, місто де вони живуть. Але нікуди не йде, так як всюди однаково (за світовідчуттям героїні).

Вона розповідає про свої пригоди у попередніх роботодавців - часто доволі еротичні. Селестіна оповідає про чіпляння зі сторони хазяїв, згадує іграшки для сексу (так у 19 столітті), про свінгерські пари, про чоловіків-протитуток, і таке інше. Але це все так завуальовано, так гармонійно і красиво описано, що немає ніякого відчуття огиди.

Якщо чесно, то ця книга відкрила очі на сексуальне життя принаймні Франції у 19 сторіччі. Я завжди думав, що ну так, були коханці, коханки - у жонатих та заміжніх, що відвідували борделі. Але в цілому все було доволі стримано та клерикально. Але ніт!
Все як в 21 столітті - доволі вільні погляди, шлюб необов’язкова умова для сексу, і таке інше. Загалом уявлення змінилося)

Окремо хотів би відзначити переклад. Він належить Наталії Романович-Ткаченко. письменниці та перекладачці “Розстріляного Відродження”. Нам мою думку це чудовий переклад, не дивлячись на деякі старомодні слова, чи слова які зараз промовляються не так. Читається дуже легко.

“Біле Ікло” - відголосок дитинства, початок подорожі теренами світової літератури. Принаймні так у мене, оскільки це була перша книжка, яку я прочитав будучи ще дитиною:)

Незважаючи на велику кількість описів (це зазвичай доволі нудно) роман читається жваво. Події розгортаються прямо на очах та стрімко розвиваються.

Головний герой оповіді вовк-собака, що спочатку здається дивним, але завдяки художньому таланту Джека Лондона та перекладу Катерини Корякіної і Вероніки Гладкої, це перестає даватися взнаки дуже швидко.

Історія відбувається під час “Золотої лихоманки” в США, напів вовк - напів собака Біле Ікло народжується у дикій природі, але через суворі умови мусить доєднатися до людей. Якийсь час головний герой живе з індіанцями, потім він декілька разів міняє місце проживання (не за своєю волею) і нарешті знаходить любов.

Джек Лондон писав з власного досвіду, оскільки сам був шукачем золота на Алясці. Тому всі події у книзі можна вважати близькими до реальності.

Особисто моя думка, автор передав у гіперболізованій формі життя такого собі шукача пригод. Ти живеш, відвойовуєш своє, досягаєш цілей. Десь ти перемагаєш, десь тебе. Можна втрапити в дуже сильну халепу. Але знаходячи кохання та сім’ю, ти отримуєш повний спокій та радість від життя.

Дане видання чудове наявністю кольорових ілюстрацій та нестандартними габаритами. Мені було дуже приємно отримати таку книгу у подарунок, а тим більше знову її прочитати після стількох років.

Дізнався про цю книгу з YouTube каналу "10 питань історику". Стефанія Демчук була запрошеним гостем і презентувала власну книгу. Мені ця тема здалася дуже цікавою та унікальною, оскільки наше сприйняття Середньовіччя дуже однобоке, а в цій роботі розвінчувалися міфи пов'язані з цим періодом.

Зазвичай в фільмах, літературі та мистецтві Середньовіччя показується як щось дуже клерикальне, брудне, безправне та темне. Моє уявлення про цю епоху багато в чому було таке саме, але книга змінила моє ставлення. Виявилось, що все було трошки не так.
Теза про освіту, мовляв всі були неосвічені варвари, в найкращому випадку читали Біблію - виявилась просто міфом - книга зазначає, що перші вищі учбові заклади якраз були відкриті в час Середньовіччя.

Виявилось, що жінки мали право розвестись, право вибрати, за кого хочуть вийти заміж (за умови адекватних батьків), та навіть на освіту.
Лицарі не такі вже й героїчні. Оці всі "Трістани та Ізольди" - це просто казки. І вбивали для розваги, і грабували, і ґвалтували, і т.д.
Фізичні покарання в школі відбувались не просто по бажанню вчителя, а мали мати належне обґрунтування.

І ще один цікавий факт - до сих пір є пивоварні в Європі, які варять пиво за середньовічними рецептами. І деякі позиції з їх асортименту можна купити в Україні!

"Доба постів і карнавалів" - допомагає зняти з очей окуляри з малюнками і побачити справжній світ Середньовіччя. Світ, де люди піклуються про своїх дітей, а не продають їх у заміжжя, світ, де люди будують кар'єру, отримують освіту та стараються жити своє звичайне життя (ти диви, прямо як ми у 21 сторіччі).

Думаючи про середньовічну медицину, я завжди думав, що люди виживали за рахунок удачі. Але авторка змінює це уявлення.

Загалом, я раджу прочитати цю книгу для того, щоб розвіяти свої власні міфічні уявлення про Середньовіччя, та відкрити для себе легку та сучасну манеру подачі наукової інформації, для простої людини.