Ця книга пронизала до глибин душі. Зараз приходить усвідомлення, що у цьому світі війни були завжди і всі вони жорстокі та безжальні. Книга розкриває історію життів боснійських жінок та чоловіків, які потрапили у сербські концентраційні табори. Невимовно боляче це читати особливо на фоні війни в Україні, отаким є справжнє обличчя катів. Тяжкий психологічно твір, але вартий уваги та часу витраченого на нього.
Анонім
я не знала про югославію нічого, до моменту як відкрила цю книгу. знала дуже мало про країни які раніше були у складі югославії, і про те що сталося з ними після розпаду срср. не знала про ясеноваць, і дуже мало про війну у боснії. і зовсім не знала про те, як жилося людям які втратили якесь базове розуміння того, що робити далі зі своїм життям у незалежній державі.
ця книга – досвід славенки дракуліч описаний в есеях. короткі оповіді про різні життєві ситуації, про політичний стан країн колишньої югославії, про мрії багатшого і щасливішого життя в недосяжній європі. роздуми про те, чим для кожного східноєвпропейця є ця «європа». есеї різні за розміром і трохи відрізняються за стилем, в одних авторка описує ситуації з власного життя – ці есеї щиріші і наповнені страхом. в інших описує колективні наративи і політичні ситуації – від них віє холодом і сухим фактажем навпіл з нерозумінням людей, бо треба якось уживатися з тим, що їх влада і вони самі, робили у минулому.
вирубка дерев це публічна страта, командир концтабору ясеноваць спокійно живе щасливе життя у європі, іноземці (західноєвропейці) апріорі багатші і значить з них можна брати в пʼять разів більше. ця книга цікава для загального розвитку, аби дізнатись щось з історії сусідніх країн, аби вкотре усвідомити якісь грані людських вчинків.
Анонім
Я знаю багато дівчат-гуманітарієв, але не так багато дівчат-фізиків. Жінка, про яку йде мова у книзі, була не лише видатною, але й єдиною на політехнічному курсі Цюрихського університету, першою дружиною тоді ще невідомого Альберта. У нього була своя теорія відносності, а у неї - теорія туги. І вони були у цьому бездоганні.
Як же я співчувала цій жінці, злилася на її чоловіка, не розуміла її вчинків, дивувалася з тупості родини Альберта. І так кілька разів по колу.
Вони зустрілися, коли йому було 17, а їй - 21. Потроху вона призвичаїлася, зрозуміла, що цікава як особистість, а не предмет краси (бо ним вона стати не могла, тим більше, зважаючи на кульгавість), писали разом наукові роботи, грали на музичних інструментах, народили дітей (не усіх у шлюбі), а потім - він став популярним і відомим і закохався в іншу. А вона усе глибше занурювалася у тугу.
"Мілена була його однокурсницею. Його колегою по роботі. Коханням його життя. Пізніше - дружиною і матір'ю його дітей. А зараз - людиною, яку він називає чужинкою. Щось у цьому слові завдає глибокого, істинного болю."
Кордони людської геніальності та тупості безмежні. Важко, коли вони поєднуються в одній людині. Вкотре переконалася: з чоловіками треба говорити, твоя стриманість, як і істерія, нічим гарним не скінчиться.
Рекомендує, хоча мушу попередити про повтори в оповіді, вони мене теж трохи діставали.
Посилання на ці складні взаємини я зустрічала в інших книжках, тепер розумію їхню суть. Якщо і вам цікаво - welcome.
Анонім
