Це був один з тих нечастих випадків, коли не очікуєш від книги нічого надзвичайного, а їй вдається приємно здивувати. Цитата The Guardian на обкладинці дуже претензійна: "Це як новий Лавкрафт у декораціях Латинської Америки. Дуже атмосферно." Я завжди скептично ставлюсь до подібних заяв, але виявилось, що не так воно й далеко від правди. Не Лавкрафт, звісно (адже він єдиний і неповторний), але справді моторошна книга з гнітючою атмосферою й жахливими таємницями. Починалось усе дуже прозаїчно: юна спадкоємиця чималого статку отримує від батька особливе доручення, а заодно нагоду довести свою дорослість і серйозність. Справа в тім, що її кузина Каталіна, котра нещодавно поспішно вийшла заміж, надіслала дуже дивного листа. Подальше листування з нею та її чоловіком ще більше поглибили підозри Леокадіо Табоади щодо корисливих мотивів Вірджила Дойла, і той поспішив відправити доньку Ноемі погостювати у кузини, а заодно й дізнатись чи все у неї гаразд. Ноемі Табоада звикла до розкоші й життя у великому місті. Вона вітряна, постійно змінює думку про все і всіх, так само як інтереси, захоплення і кавалерів, ще й геть не в захваті від заготованої їй ролі просто дружини і матері без жодних амбіцій та інших перспектив. Проте вона наполеглива і невідступна, тож батько вирішив спрямувати її впертість у корисне русло, підкупивши обіцянками поступитись черговій забаганці. Завдання виглядало нескладним, але в результаті змінило усе життя дівчини й перевернуло її уявлення про світ загалом… Маєток Дойлів, Дім-на-Горі, розташовувався в глушині далеко від цивілізації. Чудернацька вікторіанська будівля мала занедбаний вигляд й лиховісно нависала на вершині, як велетенська горгулья. І сам будинок, і його мешканці з їхніми дивними правилами наганяли смуток. Затхлі кімнати, потемнілий від часу срібний посуд, всередині темно, сиро й холодно, скрізь панують розпач, запустіння, похмурість і зловісна тиша. Враження посилюють ще й занедбане і моторошне англійське кладовище поряд, таємничий туман, що огортає все довкола, раптово з'являючись нізвідки, і всюдисущий змій, що пожирає власний хвіст, на зображення якого натрапляєш скрізь у домі й навколо нього. Нічого дивного, що романтична й меланхолійна Каталіна піддалась депресії й захворіла, як запевняв Вірджил. Проте… Ноемі насторожує поведінка Дойлів і разюча несхожість Каталіни на себе колишню. Дивують химерні розмови голови сімейства про антропологію, євгеніку та теорію про вищі й нижчі види. Згодом її саму починають мучити видіння і годі зрозуміти, що вони таке - марення, сни наяву, жахіття, божевілля чи примари, прояви потайбіччя? Тут справді відбувається щось дивне, чи усе - просто гра уяви, розбурханої моторошним середовищем, тишею, смутком й занедбаністю, що справляють страшенно гнітюче враження? Правда виявилась куди жахливішою за найсміливіші припущення Ноемі. "Змій пожирає не власний хвіст, а усе навколо себе - і робить це пожадливо, з невгамовним апетитом". Книга справді змогла вразити і здивувати. Її спершу легковажна атмосфера поволі хмурнішала, ставала все гнітючішою й моторошнішою, перетворюючись згодом в суцільний жах. Несподівані повороти сюжету тримали інтригу, змушуючи переживати за героїв та квапливо перегортати сторінки в прагненні пошвидше дізнатись фінал. Рекомендую тим, хто полюбляє готичну літературу ?.

Готична драма про шалену екстравертку в домі інтровертів. Головна героїня рушає до своєї недужої кузини, яка живе в маєтку чоловіка-британця і його родини. В них багато правил, пуританства й табу. Але вона з тих людей, що не можуть бути на самоті або в тиші (ну, убогі), тому місцеві порядки їй нестерпні. Ця сімʼя має страшні й нелюдські секрети, та й сам дім тут теж моторошна дійова особа. В якийсь момент все пірнає в температурний сон і сюр, але дуже витончено й напрочуд зрозуміло. У авторки прекрасна і незвичайна фантазія, а ще цікавинки додавала непередбачуваність сюжету. Фемінізм у ті старі часи мене дуже потішив, люблю таке. Містична складова тут як приправа, дуже пасує, і особливо цейво, про грибочки (привіт, Кінгфішер).

Ще з прочитаного нещодавно: готика, правда мексиканська, знову з грибами (як у Кінгфішер), швидко прочитала, але трошки після останньої здалась мені мусоленням однієї і тієї ж теми (гриби, маєток, галюцинації). Якби прочитала її першою (до знову ж-таки книжок Кінгфішер з її прекрасним гумором), то, можливо відчула б атмосферу краще. Мексику взагалі не відчула, окрім імен і маленьких дрібниць, але не суттєво. Читати варто, але не ковтаючи одну за одною книжки з готики:))

Чесно кажучи, ця книга виявилася для мене неочікуваним розчаруванням. Я чула багато схвальних відгуків про неї, анотація теж багатообіцяюча, тому очікувала захопливу, атмосферну готичну історію з містикою, таємницями й натяком на психологічний трилер. Проте, натомість отримала щось дивне і, на жаль, нудне. Головна героїня – молода жінка з Мехіко, яка вирушає в старовинний маєток на запрошення родички. І тут все начебто має початися: занедбаний дім, похмурі господарі, дивні сни, підозри... Але замість інтриги я стикнулась із дивною сумішшю жанрів, де готика межує з біологічним жахом (симбіотичні гриби). Принаймні, перші дві третини книги затягнуті, я все сподівалась, що хоч остання частина буде варта витраченого часу, але... В останній частині відбувається купа подій одразу, і, після розміреності початку, було неочікувано одразу перейти на такий інтенсивний потік подій. В атмосферу я так і не занурилася – текст не чіпляв, а переживання героїв залишились далекими для мене. Я буквально змушувала себе дочитати її в надії, що фінал витягне всю книгу. Так, розв’язка виявилася не повністю очікуваною – і це плюс, але дива не сталося, для мене книгу це не врятувало. Допускаю, що в неї є свій читач – шанувальники оригінальних сюжетів, готичних мотивів і повільного темпу, можливо, оцінять «Мексиканську готику» значно вище. Але мені вона просто не зайшла. Книга, яку хотілося прочитати до кінця лише для того, щоб дочитати, бо не люблю залишати почате. Поставила 5 з 10 за оригінальність сюжету. Це моя особиста думка, я маю на неї право. Ви можете з нею не погоджуватися і це Ваше право.

Зазвичай перед прочитанням книги я переглядаю рецензії, щоб скласти загальне враження, але роблю це обережно. Цього разу рейтинг та велика кількість середніх та низьких оцінок не вселили у мене впевненості. Однак, прочитавши книгу, я залишилася приємно вражена: на мій погляд, історія вийшла справді гідною. І я б радила не читати інші відгуки перед прочитанням, тому що легко можна зіпсувати собі враження від прочитання, якщо наперед дізнатися якісь деталі із сюжету. Це якраз та річ, яка не терпить спойлерів. Сюжет починається з того, що Ноемі вирушає до старовинного маєтку, щоб відвідати кузину, яка нещодавно вийшла заміж. Кілька днів тому вона отримала від кузини дивний лист, у якому вона просила допомоги та захисту від нової сім'ї. Так починається похмура історія про зловісний будинок і його дивних мешканців, де кожну деталь огортає атмосфера містики та жаху. Насамперед хочеться відзначити стиль написання. Книга читається легко: мова жива, зрозуміла, без складних конструкцій і заплутаних формулювань. Зломовна атмосфера старого будинку, що руйнується, передана настільки майстерно, що ти почуваєшся учасником подій. Я буквально проковтнула цю історію за один вечір, не могла відірватися від того, що відбувається, а коли книга закінчилася, я спіймала себе на думці, що шкодую про це — мені було так цікаво, що хотілося, щоб ця історія не закінчувалася. Загалом книга несподівано для мене самої вирушає до улюбленого.

Дуже повільні 2/3 книги і сумбурна остання частина. Моменти, де з’являється динаміка, такі дивні, що не завжди розумієш, коли це вийшло перейти від тягучості до неї. Ніби історію писали різні люди, у яких різний темп розповіді. Мені не вдалось відчути атмосферу похмурого будинку, ніби чогось в описах не вистачило для цього. Сама ідея цікава, хоча і пояснена для мене поверхнево, бо в самому кінці все навалили купою, ніби хотілось швидше вже закінчити і на деталі немає часу. Не найгірше з прочитаного, але скоріш за все через пару місяців я забуду, що читала цю книгу, бо моментів, які мене зачепили чи зацікавили, було небагато

Ноемі отримує тривожного листа від сестри,котра нещодавно вийшла заміж і переїхала в моторошне і загадкове помістя на горі. Дівчина,за проханням батька,відправляється до помістя щоб розузнати що до чого. Будинок оповитий туманами і секретами протирічить звичному життю Наомі,але вона навіть не здогадується про справжні моторошні таємниці сімʼї. . Я довго проходила повз цю книгу. Не подобалась обкладинка і плюс чомусь було уявлення що це просто прохідний роман про кохання. Та я була не права. . Книга точно підпала під настрій і осінню атмосферу . Авторка пише гарні описи і уявити себе посеред кладовища що біля будинку,або ж в самому помісті було дуже легко. . Початок книги був якраз такий що відповідав моєму уявленню про сімейну звичайну драму,і я ледь не розчарувалася. Але потім… Неочікуваний переломний момент коли Наомі таки думала вже все покинути просто перевернув сюжет з ніг на голову. Справжня… проблема(?) будинку повстала дуже в незвичайному …образі(?). І я вже не могла відірватися. . Любовна лінія таки була,але геть не навʼязлива і обґрунтована,ось таке я люблю. . Із мінусів. Назва. «Мексиканська» не зрозуміла чому,адже з мексиканського (вибачте за тавтологію) лише герої. І згадка про деякий фольклор. Та в цілому мені це не завадило насолодитися моторошністю і атмосферою. . Книга цілком не погана. Так,не шедевр,але все ж варта уваги шукачів атмосферності.

Ця книжка дуже кінематографічна. Ось про що я подумала після того, як дочитала її. Справді тут дуже багато описів, завдяки чому в голові відразу виринають картинки будинку, кладовища, оповитого туманом. ⠀ Було б класно, якби її екранізували. Наскільки я знаю, то це хотіли зробити, але поки фільму чи серіалу нема ? ⠀ Книга розповідає про красуню Ноемі, яка отримує дивний лист від кузени, яка не так давно одружилась і переїхала в маєток чоловіка. Вона була щаслива після весілля, а зараз благає приїхати та врятувати її. Тож Ноемі вирушає в Дім-на-Горі. Шукаючи відповіді, дівчина виявляє, що будинок має таємницю, він дивний, а в його стінах щось живе. Крім того, давно в маєтку сталося масове вбивство, в на шахті постійно гинули працівники від невідомої епідемії. А коли Ноемі прагне втекти з будинку, то виявляється, що вона не може цього зробити, бо той, хто переступає поріг дому, немає шансів вирватися з нього. ⠀ Книжка дуже атмосферна, особливо в частині опису моторошного будинку: «Тихий, зашторений, цей будинок нагадував сукню, зі споду обшиту свинцем. Усе тут було важке, навіть повітря, а в коридорах питав дух плісняви». ⠀ Сторінок 90 нічого такого не відбувається, Ноемі тільки починає вникати в усі таємниці, але вже тоді в читача починає зароджуватися страх, відчуття моторошності й чогось нездорового в будинку. Із кожною сторінкою це стає більш очевидно, а напруга зростає. Читач, як і Ноемі, до кінця не розуміє, що відбувається і хто тут ворог, а хто друг. ⠀ Кінцівка дуже динамічна та яскрава. Але вона залишає простір для уяви. Можна сказати, що фінал закритий, але він не дає впевненості на 100 відсотків у тому, що це кінець. ⠀ Жанр книги - містика, жахи. Навіть є позначка 18+. Але вона не дуже страшна. Я ще та боягузка, але спокійна читала її вночі. Однак бажання романтизувати старі, закинуті маєтки в мене зникло. ⠀ Буде цікава для всіх поціновувачів цих жанрів, а також для тих, хто любить книги про таємничі будинку. ⠀ Ще можна схожого почитати «Будинок на вулиці Тредд».