Дуже хороша книга з цікавим незвичним сюжетом. Легка, романтична, життєва. Рекомендую до прочитання

Це одна з найкращих книг, які я читала. Вона розбила моє серце і назавжди в ньому лишиться ?

?Уявіть Париж 1943 року, окупований нацистами. Атмосферу лиха, що нагадує Дамокловий меч: він застигає у повітрі, а втім, певності у завтрашньому дні немає в нікого ? «Лихо охопило Париж, як чума. І хоча є певна сила, щоб продовжувати жити далі — відправляти в школу дітей, наспівувати під ніс, поки їдеш на велосипеді, пекти хліб, грати на піаніно, складати квіти в букети, повертатися додому до комендантської години, – усе це видається фальшем, коли інших позбавили того ж права?» ▫️В цьому розбурханому світі, напівзруйнованих будівель і вщент знищених мільйонів мрій, живе Селін разом із батьком та маленькою донечкою Коззі. В них є все для щастя: затишна квартира, квітковий магазин, теплі страви на обід і вечерю, взаємоповага ▫️Та одного дня тонкий лід реальності дає тріщину. Окупант Рейнгардт розбиває скляну вітрину крамниці, наводить безлад всередині й...Виводить жовту зірку на вікні, позаяк батько Селін має єврейське походження ▫️Вони планують втечу, але й цей план не спрацьовує. Літнього тата забирають у табір, де його чекає смерть, а донечка Селін змушена переховуватися у таємній кімнаті під дошками підлоги...Схожою на нірку. Вони удвох в кублі ворога, який має владу впереміш із безкарністю. І все ж згодом їм вдасться вирватися із клітки, кожен сантиметр якої просочений кров‘ю, ранами, болем, залякуванням. Єдине, що їх врятувало, відсутність страху. Бо, за словами головної героїні, біль не тотожний йому ▫️Згодом, вже у наші часи, в цій розкішній квартирі з ліпниною біля стелі й величезними вікнами, оселяється Керолайн. Художниця, яка віднаходить стос давніх невідправлених листів Селін до свого коханого Люка. Й вона за допомогою інших віднаходить всі ниточки цієї не розказаної історії ▫️Важко подумати, скільки таких історій зараз у нас. В Україні. Тих замучених рашистами людей, які ніколи не зможуть розказати про пережите. Тих, чиї страждання залишились у братських могилах ? «Зрештою я повернувся на вулицю Клер, де жив із двоюрідною бабусею, яка вижила під час окупації, – повів він далі. – Ми вдавали, що нічого не змінилося, та насправді змінилося геть усе. По очах видно було, хто пережив трагедію. Та й досі видно...».

Це моє перше знайомством з творчістю Сари Джіо - і одразу в десятку! Звернула увагу на назву і анотацію - думала, що це легкий бульварний роман... Але вразили і сюжет, і задум і герої! Все починається з 1933 в Сіеттлі, коли стомлена покоївка Віра повертається до орендованої квартири над баром, де лишається її син. Віра виховує його сама - без чоловіка і рідних, грошей бракує не лише на квартиру, а й на їжу... Тож будь-який вихід понаднормово - це їх виживання! Відтак, повертаючись додому, Віра не знаходить сина. Вона шукає його по вулицях, які вже засипає травневий сніг, що згодом переросте у справжній апокаліпсис. Але жінці байдуже - її син - зник, лише його улюблена іграшка знайдеться неподалік у снігу... На що піде жінка, щоб знайти свою дитину?.. На ВСЕ! І про це авторка розповідає у романі. Але чи вдасться Вірі знайти сина?.. Паралельно у книзі Сара Джіо майстерно вплітає історію ще однієї жінки - журналістки Клер, яка живе в Сіеттлі, але у 2010 році. У неї чоловік, вона вагітна... - ніби все добре... Але на місто знову насувається схожий буревій!.. Ці дві жіночі долі розділені у часі дуже схожі. І якщо історія однієї закінчується трагічно, то доля іншої через усвідомлення, прийняття, а головне розкриття історії загадкового зникнення хлопчика у 1933 році має шанс на щасливий кінець! Книга написана досить динамічно, має детективну складову, розкриває сімейні таємниці і тримає у напрузі до фіналу. Рекомендую! Історія захопила своєю несхожістю на банальне бульварне чтиво. Ставлю 10 з 10!

Саро, вибач, але на цьому наші спроби подружитись завершились. Для мене книги авторки дуже поверхневі. Тут з перших сторінок надто проста і швидка історія, де все дуже вдало і нереально складається. Що такого зробила Флора, щоб завоювати прихильність дітей, хоча до неї цього не змогла зробити жодна няня? Як вони з Десмондом встигли закохатись за пару годин? Чому все розвивається так швидко і штучно? Злодії просто злодії, бо вони потрібні в книзі, а їхню мотивацію ми самі додумаємо. Всі (в т.ч. і поліція) дуже легко розповідають Еддісон свої або чужі історії, хоча вперше її бачать. Вас не турбує, чого вона рознюхує і як вона буде цю інфу використовувати надалі? Багато питань залишилось про долю Флори і Десмонда - як вийшов такий фінал? Намагалась проскакувати непогана тема про жертв аб’юзу, але вона не змогла розкритись повноцінно.

Я б оцінювала книгу на 10 з 10! Чесно кажучи, не думала, що книга так мене затягне — наче провалюєшся в інший світ, і годі відірватися. Персонажі настільки живі, що іноді здається, ніби вони сидять поруч і ведуть власні бесіди, а сюжет тримає в напрузі до останньої сторінки. Є моменти, коли хочеться вигукнути: «Ну як же ти так можеш?!» і одночасно — «Та це так захопливо!». Моя суб’єктивна думка: цю книгу варто читати людям старше 25, бо вона про дорослі вибори, стосунки і життєві моменти, які зрозумілі лише з певним досвідом. Але навіть якщо трохи молодші — відчуття від історії все одно сильні. Вона залишає після себе тепло, трохи смутку, але головне — це відчуття, що історія жила разом з тобою. "Ожинова зима" — саме та книга, яку хочеться радити друзям і перечитувати знову.

Коли я обирала цю книгу в мене був сумнів, чи купляти саме її, чи сподобається вона мені як "На добраніч Джун". Моя відповідь -"однозначно так". Стосовно книги, я скажу, що таких сімей в наш час дуже багато(діти та один з батьків). Але прочитавши від матері цієї дівчинки, яку вона покинула, це змусило мене засмутитись над цією ситуацію. Та порадувало, що я побачила, яка сильна любов була в матері до її дитини, і що вона змогла жити не дивлячись на таку тугу, з якою можна впасти в депресію. І мій вирок такий, не кожна мати буде такою сильною та люблячою як Елоїза, що саме головне змогла показати Сара Джіо, яка в котре підтверджує її майстерність та обізнаність.

Коли я обирала цю книгу в мене був сумнів, чи купляти саме її, чи сподобається вона мені як "На добраніч Джун". Моя відповідь - "однозначно так". Стосовно книги, я скажу, що таких сімей в наш час дуже багато (діти та один з батьків). Але прочитавши від матері цієї дівчинки, яку вона покинула, це змусило мене засмутитись над цією ситуацію. Та порадувало, що я побачила, яка сильна любов була в матері до її дитини, і що вона змогла жити не дивлячись на таку тугу, з якою можна впасти в депресію. І мій вирок такий, не кожна мати буде такою сильною та люблячою як Елоїза, що саме головне змогла показати Сара Джіо, яка в котре підтверджує її майстерність та обізнаність.