Це перша книжка Крістін Генни, яку я прочитала, і не дарма я вже давно додала собі всі її книжки в бажанки, адже відчувала, що мені сподобаються її історії. Бо мені таки сподобалося! ✨️ "Провулок світлячків" це історія тридцятилітньої дружби двох жінок. Вона починається в 70ті, коли головним героїням по 14 та продовжується ще на роки, попри те, що дівчата дуже різні в багатьох аспектах. Вони не завжди у всьому погоджуються, обирають різні шляхи в житті, але залишаються найкращими подругами. Чи все ж є річ, яка може зламати їхню дружбу?🤔 Я думала, що буду читати цього товстунця дуже довго, але проковтнула його за три дні. Три дуже активних та зайнятих дні. Я просто не могла відірватися від історії життя Таллі та Кейт! По-перше, читається книжка дуже легко та швидко. По-друге, події охоплюють декілька десятиліть, тому нудних епізодів тут немає. По-третє, мене дратувало дуже багато вчинків деяких героїв, і через це хотілося читати далі, й далі, щоб подивитися, а як же ця ситуація розв'яжеться, а що буде потім? А ще щоб переказувати весь сюжет подрузі та розказувати, що ж я про все це думаю, хто мав рацію, а хто помилявся😁 Такий собі психологічний розбір героїв. Гадаю, ця книжка ідеально підійде для книжкових клубів, бо цю сагу про двох подруг можна обговорювати та обговорювати. І я впевнена, що думки у всіх будуть різні) А ще мене захопила атмосфера років, описаних в книзі. Видно, що авторка знала, про що пише, тому у все вірилося дуже легко. Якщо хтось любить читати з музикою, то тут дуже багато згадок пісень, можна зробити цілий плейлист. А деякі з них, я вже, напевно, ніколи не зможу слухати без сліз, згадуючи цю книжку🥲 Майже під самий кінець історії, розкриваються теми, заради якої по суті і писався "Провулок світлячків", і мені водночас хотілося і накричати на авторку і подякувати. Не буду спойлерити, але закликаю читати цю історію тих, кого приваблюють оповіді про дружбу, кохання, стосунки батьків та дітей, важкі життєві вибори, а також тих хто любить поплакати) Я дуже стримувалася, хотіла злитися на всіх, і на героїв, і на авторку, але не вийшло, і я все ж дозволила собі випустити емоції. По-іншому в цій ситуації і не вийшло б. Але тепер буду знати, чого чекати від Крістін Генни🫣 📍І, не можу не додати ложку дьогтю в бочку меду😁 Книжка дуже сподобалася мені сюжетно та своєю динамічністю, але деякі моменти, діалоги були вже занадто по-кіношному вилизані. Не знаю, як правильно це пояснити, але інколи мені здавалося, що я дивлюся поганеньку мильну оперу. Це було дуже рідко та епізодично, тому й моя оцінка книги така висока.

Книга, яка в мене викликала весь спектр емоцій: від розпачу і розчарування, до сліз і захвату. Ця книга аж ніяк не легка для читання і зовсім не підходить для відпочинку – вона змушує задуматися. Сюжет продуманий до дрібниць, від нього просто неможливо відірватися, хоча деякі моменти можуть бути емоційно дуже важкими. Це історія з життя, яка розповідає про: боротьбу за виживання; несподівану загрозу, що виникає там, де її зовсім не очікували, загрозу від рідних; болючі та токсичні стосунки між дорослими, здатні зруйнувати дитинство; ✔️ справжні почуття, що живуть глибоко в серці.

Не моя історія, але варткє уваги. Зіркова журналістка й телеведуча Таллі Гарт опустилася на саме дно. Здавалося б, вона завжди домінувала в їхній з Кейт парі. Однак після смерті найкращої подруги з’ясувалося, що саме Кейт була тим якорем, на якому трималося життя Таллі, а зараз жінка залишилася без роботи й близьких і не знає, як існувати далі. Марі, доньці Кейт, було лише шістнадцять, коли та померла від раку, і тепер дівчину не відпускає почуття провини за свою поведінку, яка захмарила останні місяці життя мами. Не в змозі з цим впоратися, Мара тікає з дому, обрубуючи зв’язок із рідними. Вона опиняється серед маргіналів і веде життя на узбіччі суспільства. Хмаринка, Талліна мама, дитя шістдесятих, майже все своє життя провела у власному світі, занурена в наркотичний дурман. Нарешті отямившись, вона прагне довести доньці, що здатна їй допомогти

Боже, як це було цікаво, мені сподобалося! Все життя їй казали, що вона слабка й негарна. Все життя за нею доглядали, але не любили. Все життя вона вважала себе зайвою та поводилася тихо, як мишка, щоб не обтяжувати собою родину. Але одного дня все раптом змінилося, і Ельза опинилася в новому, невідомому їй світі. Їй довелося багато працювати, опиратися голоду та підтримувати близьких людей. Кров піонерів Дикого Заходу, що до часу тихо текла в жилах розніженої дівчини, в лиху годину далася взнаки. Виявилося, що Ельза не з тих, хто легко здається. Перо американської письменниці Крістін Генни належить людям, сильним духом, тим, хто перед лицем небезпеки не складає зброї, а виявляє найкращі риси свого характеру.

Не усі щемкі історії потребують продовження. Як на мене, історія дівчат з провулку світлячків була цілісною і завершеною у першій книзі 💔 А от продовження - «Лети собі», вийшло дещо «вимучене». Відчувалося більше як комерційна історія💰 Окрім того, що книга на 80% суцільний біль і горювання, засмутила ще і деструктивна та нелогічна поведінка персонажів, а в кінці - «чудесне прозріння» 🫤 3/5. Не краща книга авторки, яку я взагалі обожнюю.

«Провулок світлячків», Крістін Генна ❤️ Насамперед це історія дружби двох абсолютно несхожих між собою дівчат - Кейті і Таллі, з юності і впродовж майже 30 років 👯‍♀️ Не обійшлося тут і без «хрестоматійної» любовної лінії 💘 Любов така «здорова», що сама героїня майже протягом усієї книги не може до кінця повірити, що їй так пощастило (ця невіра навіть трохи бісила, if you know what I mean 😈). А ще в центрі сюжету жіноча (та і чоловіча) самореалізація, карʼєра і її ціна, материнство і самопожертва. Взаємовідносини матері і доньки та підліткова криза, на мою думку, описані надзвичайно правдиво і це ще одна із сильних сторін цієї книги. Емоційна 💣 одним словом. Я бачила відгуки, де дружбу дівчат називавали токсичною. Але я схиляюсь до того, щоб вважати Кейті і Таллі такими собі збірними образами подруг, яких ми зустрічаємо протягом життя. З кимось ми як Кейті, для когось ми були (є) Таллі. Але найцінніше це спогади, які залишаються з нами на все життя ✨

Це сильно. Першу частину було надзвичайно важко дочитати через - ну, не буду спойлерити -, але у ній все ж було чимало щасливих моментів і сильних наскрізних тем кохання, дружби та батьківства. Лети собі, натомість, сповнена однієї трагічної події за іншою, і мені ледь вдалося продертися крізь цю історію, не відчуваючи бажання заповзти в темну нору й залишитися там. Протягом усього роману буквально не було жодного по-справжньому світлого моменту. Водночас мені все ж сподобалася ця історія (навіть попри те, що хотілося просто розплакатися), і мені було цікаво побачити, як авторка розпорядилася життями героїв дилогії після втрати трагедії. Найцікавішою частиною роману, на мою думку, була історія Дороті. У першій книзі вона мені дуже не подобалася, і я щиро оцінила ту спокуту, якою Генна обдарувала її у цій історії. Розповідь про її дитинство, про насильство, якого вона зазнала, і про втрату свого єдиного справжнього кохання чітко пояснює, чому все життя вона була саме такою. Мене завжди вражає, як один невдалий вибір може призвести до цілого ланцюжку болю — саме це й сталося з її родиною. Мені також сподобалася лінія Мари. Зізнаюся, було лячно по-справжньому занурюватися у більшість тем цього роману. Без особливої шкоди для себе можна зрозуміти біль розбитого серця та прагнення до того, чого не можеш мати, але всі інші сюжетні лінії були настільки темними, що викликали глибокий смуток за кожного, хто переживає подібний біль. Або ж згадувати, аналізувати свій біль. Крістін Генна передає горе так, як ніхто інший. Про це нелегко писати й через це дуже важко проходити. Вона показала і світлі, і темні, і найболючіші сторони скорботи після втрати. Показала, як горе може роз’єднувати людей та руйнувати їх.

Це найкраща книга! Бере за душу з самого початку. Фільм я навіть не змогла дивитися, бо книга набагато цікавіша. Хто хоче і посміятися і поплакати, то це саме те що треба