Неймовірна книга про жіночу дружбу крізь життя. Викликає і посмішку, і сльози, змушує проживати і відчувати все разом з головними героями. Дуже і дуже сподобалась, починаю читати другу частину дилогії!

Велика глушина» Крістін Генни — це моє відкриття року. Книга, якою буквально живеш під час читання. Тут є все: неймовірна атмосфера Аляски, глибокий психологізм та описи природи, від яких перехоплює подих. Авторка була для мене новою, але тепер я під максимальним враженням. Це той випадок, коли історія проникає під шкіру.

Хороша книга про дружбу, довіру, вміння пронести сильні дружні зв'язки протягом 30 років свого життя. Цікаво спостерігати за тим, як змінюються Таллі та Кейт, як складаються їхні абсолютно різні долі. Джейн із невпевненої в собі підлітки стає красунею, яка розквітла зовнішньо та змінилась внутрішньо, коли почала дружити із сусідкою Таллі. Вона залишається вірною цій дружбі впродовж років, але завжди знаходиться в тіні подруги. Пізніше приходить розуміння, що вони йдуть рідними шляхами, але це не заважає їм бути поруч в найскладніших ситуаціях. Моментами Таллі зображена як егоїстична особа, але цьому є пояснення, - вона виросла в родині жінки, яка її постійно кидала та залишала наодинці із самою собою. Мені сподобалось, як авторкою проведені паралелі між дитинством та дорослим життям двох героїнь. Розумію, що не завжди наше минуле - відображення майбутнього, але в цьому щось є. Ми проектуємо те, що бачимо у своїх сім'ях. Для любителів довгих історій про дитинство, дорослішання та тернистий життєвий шлях головних героїв - рекомендую.

Це перша книжка Крістін Генни, яку я прочитала, і не дарма я вже давно додала собі всі її книжки в бажанки, адже відчувала, що мені сподобаються її історії. Бо мені таки сподобалося! ✨️ "Провулок світлячків" це історія тридцятилітньої дружби двох жінок. Вона починається в 70ті, коли головним героїням по 14 та продовжується ще на роки, попри те, що дівчата дуже різні в багатьох аспектах. Вони не завжди у всьому погоджуються, обирають різні шляхи в житті, але залишаються найкращими подругами. Чи все ж є річ, яка може зламати їхню дружбу?? Я думала, що буду читати цього товстунця дуже довго, але проковтнула його за три дні. Три дуже активних та зайнятих дні. Я просто не могла відірватися від історії життя Таллі та Кейт! По-перше, читається книжка дуже легко та швидко. По-друге, події охоплюють декілька десятиліть, тому нудних епізодів тут немає. По-третє, мене дратувало дуже багато вчинків деяких героїв, і через це хотілося читати далі, й далі, щоб подивитися, а як же ця ситуація розв'яжеться, а що буде потім? А ще щоб переказувати весь сюжет подрузі та розказувати, що ж я про все це думаю, хто мав рацію, а хто помилявся? Такий собі психологічний розбір героїв. Гадаю, ця книжка ідеально підійде для книжкових клубів, бо цю сагу про двох подруг можна обговорювати та обговорювати. І я впевнена, що думки у всіх будуть різні) А ще мене захопила атмосфера років, описаних в книзі. Видно, що авторка знала, про що пише, тому у все вірилося дуже легко. Якщо хтось любить читати з музикою, то тут дуже багато згадок пісень, можна зробити цілий плейлист. А деякі з них, я вже, напевно, ніколи не зможу слухати без сліз, згадуючи цю книжку? Майже під самий кінець історії, розкриваються теми, заради якої по суті і писався "Провулок світлячків", і мені водночас хотілося і накричати на авторку і подякувати. Не буду спойлерити, але закликаю читати цю історію тих, кого приваблюють оповіді про дружбу, кохання, стосунки батьків та дітей, важкі життєві вибори, а також тих хто любить поплакати) Я дуже стримувалася, хотіла злитися на всіх, і на героїв, і на авторку, але не вийшло, і я все ж дозволила собі випустити емоції. По-іншому в цій ситуації і не вийшло б. Але тепер буду знати, чого чекати від Крістін Генни? ?І, не можу не додати ложку дьогтю в бочку меду? Книжка дуже сподобалася мені сюжетно та своєю динамічністю, але деякі моменти, діалоги були вже занадто по-кіношному вилизані. Не знаю, як правильно це пояснити, але інколи мені здавалося, що я дивлюся поганеньку мильну оперу. Це було дуже рідко та епізодично, тому й моя оцінка книги така висока.

Книга, яка в мене викликала весь спектр емоцій: від розпачу і розчарування, до сліз і захвату. Ця книга аж ніяк не легка для читання і зовсім не підходить для відпочинку – вона змушує задуматися. Сюжет продуманий до дрібниць, від нього просто неможливо відірватися, хоча деякі моменти можуть бути емоційно дуже важкими. Це історія з життя, яка розповідає про: боротьбу за виживання; несподівану загрозу, що виникає там, де її зовсім не очікували, загрозу від рідних; болючі та токсичні стосунки між дорослими, здатні зруйнувати дитинство; ✔️ справжні почуття, що живуть глибоко в серці.

Не моя історія, але варткє уваги. Зіркова журналістка й телеведуча Таллі Гарт опустилася на саме дно. Здавалося б, вона завжди домінувала в їхній з Кейт парі. Однак після смерті найкращої подруги з’ясувалося, що саме Кейт була тим якорем, на якому трималося життя Таллі, а зараз жінка залишилася без роботи й близьких і не знає, як існувати далі. Марі, доньці Кейт, було лише шістнадцять, коли та померла від раку, і тепер дівчину не відпускає почуття провини за свою поведінку, яка захмарила останні місяці життя мами. Не в змозі з цим впоратися, Мара тікає з дому, обрубуючи зв’язок із рідними. Вона опиняється серед маргіналів і веде життя на узбіччі суспільства. Хмаринка, Талліна мама, дитя шістдесятих, майже все своє життя провела у власному світі, занурена в наркотичний дурман. Нарешті отямившись, вона прагне довести доньці, що здатна їй допомогти

Боже, як це було цікаво, мені сподобалося! Все життя їй казали, що вона слабка й негарна. Все життя за нею доглядали, але не любили. Все життя вона вважала себе зайвою та поводилася тихо, як мишка, щоб не обтяжувати собою родину. Але одного дня все раптом змінилося, і Ельза опинилася в новому, невідомому їй світі. Їй довелося багато працювати, опиратися голоду та підтримувати близьких людей. Кров піонерів Дикого Заходу, що до часу тихо текла в жилах розніженої дівчини, в лиху годину далася взнаки. Виявилося, що Ельза не з тих, хто легко здається. Перо американської письменниці Крістін Генни належить людям, сильним духом, тим, хто перед лицем небезпеки не складає зброї, а виявляє найкращі риси свого характеру.

Не усі щемкі історії потребують продовження. Як на мене, історія дівчат з провулку світлячків була цілісною і завершеною у першій книзі ? А от продовження - «Лети собі», вийшло дещо «вимучене». Відчувалося більше як комерційна історія? Окрім того, що книга на 80% суцільний біль і горювання, засмутила ще і деструктивна та нелогічна поведінка персонажів, а в кінці - «чудесне прозріння» ? 3/5. Не краща книга авторки, яку я взагалі обожнюю.