Іван Франко

На свято кожен із нас — трохи дитина

Особливо, якщо це свято відноситься до найдовшого християнського циклу і триває аж 40 днів

Пам'ятаю, як мої прабабусі в період від Великодня і до Трійці віталися лише "Христос Воскрес!" - "Воістину Воскрес!"

Зараз помічаємо, що вже навіть тиждень по Великодні, у так звану Світлу седмицю, ніхто цього не дотримується

Проте найголовніше на Великдень — не забути про Христа
Про Його смерть і Воскресіння
Про Його жертву заради спасіння людства

Ця збірка великодніх історій про життя, смерть і безсмертя

Про "сенс свята та/або трагедію безсвяття"

Про любов, віру і надію

Про жертву і прощення, поразку і перемогу

Про перемогу світла над темрявою, а життя — над смертю

Бо ж якщо смерть можна подолати, то виходить, немає нічого неможливого

Гортаючи сторінки цього неймовірного видання, чуєш великодні дзвони у церкві, відчуваєш запах воскових свічок, бачиш їх відблиски на образах

А ще знову і знову вдивляєшся у зморшкуваті руки бабусі, які тремтять, але все-таки виробляють тісто на святу паску, бо "доки могтиму спекти — житиму"

Це та книга, яку не "прогоротаєш" за вечір

Глибину її текстів потрібно "смакувати", роздивляючись, як вміло розмальовану писанку — повільно, помічаючи і відкриваючи приховані сенси, відчуваючи зв'язок з традиціями минулих поколінь

Дякую видавництву @vivatclassic
за цю можливість знайти точки дотику минулого і сучасного

Антологія української фантастики 19 - 21 століть "Змієві вали".
Видавництво Vivat, Харків, 2024 рік.

Щиро радію, що мені до рук потрапила ця чудова збірка короткої фантастичної прози від українських авторів.
Сподіваюсь у майбутньому подібні антології стануть більш кращими та досконалими, сучасні автори зможуть розкрити свій талант на повну і вражати новими ідеями та передбаченнями.

Мені сподобався розділ із сучасними авторами, особливо хочу виділити класичне фантастичне оповідання від Макса Кідрука. "Ближче всіх до полюса" чудово ілюструє жагу задля досягнення мети і холодний розрахунок для виживання в екстремальних умовах.

Також хочу виділити гумористичне оповідання Володимира Єшкілєва "Череп Довбуша і зелені діти". Це було моє перше знайомство з автором, сподіваюсь почитати щось ще з його творчого доробку.

Оповідання Олександра Михеда, Павла Дерев'янка та Володимира Аренєва змушують поміркувати про цінність життя та про те що означає буди людиною.

З мінусів тільки те, що оповідання Олекси Стороженко опубліковано не повністю. Мене це навіть обурило.
Загалом збірка сподобалась, моя оцінка 8 з 10.

Прекрасна збірка, цікаві передмови перед розділами, чудова підбірка оповідань, кожне з яких, як грань на коштовному камені.
Але останнє (для мене) точно в серденько, вибачте за кліше. Той варіант, коли досить швидко здогадуєшся, про що мова, і що буде далі, але не можеш відірватися від читання, тому що історія тримає тебе за вуха і душу. І навіть розуміючи, як сильно будеш плакати в кінці, не можеш відкласти в бік, не можеш пройти повз.

Шикарне видання великодніх творів від Vivat 😍
Книга дуже красива, приємно пахне.
У цьому видання є багато творів різних письменників. Про багатьох із них я раніше навіть не чула - і це прекрасна нагода, щоб із ними познайомитися))
Звісно, це українська література - тому, багато творів дуже сумні, але це не робить їх гіршими.
Але є також твори, після яких стає так тепло й світло на душі 😌
Наприклад, мені найбільше сподобалися та запам'яталися оповідання Михайла Старицького "Писанка". Так уже того хлопчика було шкода на початку... Але кінець щасливий 😍
Також дуже сподобалося оповідання Олени Пчілки "Золота писанка" про сільську вчительку.
А я ще й читала цю книгу в великодній період - тож, якраз чудово склалося 😌

Лель і Полель - давньослов’янські боги, брати-близнюки. А ще - персонажі історичної драми “Лілля Венеда” культового польського поета та драматурга Юліуша Словацького. Й саме цією драмою захоплюються в дитинстві головні герої роману Франка, Владко та Начко, називаючи себе Лелем та Полелем. Це твір про двох хлопчиків-сиріт, котрим пощастило не пропасти на львівських вулицях. Й не зважаючи на певні негаразди з законом ще у дуже юному віці, брати змогли вивчитися та “вибитися в люди”. Але стати заможними не було їхньою ціллю, а радше засобом, за допомогою якого вони хотіли допомагати бідним та нужденним.

Психологічні портрети персонажів, як завжди у Франка, дуже сильні, описи Львову та особливо сільської природи надзвичайно яскраві, поетичні; сцени буквально постають перед очима - метушливі міські вулиці, тісна в’язнична камера, бурхлива гірська річка… Життєвий шлях юнаків й самі вони змальовані з глибоким почуттям; книгу неможливо читати без емоцій, байдуже гортаючи сторінку за сторінкою. Автор змушує переживати, співпереживати. Переживати будуть підстави, адже роман має трагічний сюжет - відомо, що Франко не майстер гепіендів.

Проте “Лель і Полель” - це не тільки розповідь про життєвий шлях та любовні страждання двох юнаків. Франко не був би Франком, якби не вписав до сюжету потужної соціальної частини. У романі дається картина становища нужденного селянства та тлі розкошування пихатої польської шляхти, а також критикується несвідомість української інтелігенції, котра вважає, що австро-угорський уряд й так уже зробив достатньо для народу, дарувавши “конституцію”, й не варто вимагати від нього ще більшого.
Зазначу, що роман був написаний польською мовою та за життя письменника не видавався. Українською він з’явився уже в совєцькі часи, й саме цей текст наразі використовують сучасні видавництва. Відомо, що Франко чимало писав та видавав польською, а потім сам перекладав українською. На жаль, з цією книгою так не сталося, й особисто мені трохи бракує самобутньої мови Каменяра - пізніший переклад надто прилизаний, вихолощений. Але маємо те, що маємо.

У будь-якому разі моя оцінка - 9 з 10. Чудова, глибока, емоційно сильна книга.

Відразу згадую слова Віри Агеєвої, що ціною Франка-поета ми (частково звісно) втратили Франка-прозаїка. Неймовірно цікаво дізнаватися про життя людини 19 століття в Австрійській імперії, особливо коли такий сильний фокус іде на правах і ролі жінки. Особливе місце у серці назавжди займатиме Сойчине крило, неймовірна історія з, можна сказати, новорічним дивом. Окрема подяка упорядникам за чудову передмову та вибір творів 💓

Чесно кажучи, я коли купувала цю збірку очікувала отримати купу затишку, тепла, насолоди, пройнята цим святом Великодня) повелася на таку життєрадісну обкладинку в улюбленому кольорі , і таку теплу назву «Великодня класика»
Але по факту : так теплі оповідання були, -
Що сподобалось: ❤️тепло і затишок найкраще
Любов Яновська - з Землі на Оріон
Микола Плевако - Великодня ніч ( так затишно і так тепло на душі ) ❤️
Богдан Лепкий - Великодній ранок ❤️
Тут воно вже дає надію що не все втрачено
Гаївки
Михайло Старицький - Писанка ( хоч і навіяна сумом , але має світлу надію )
Шевченко- На великдень на соломі ( читаючи нахлинули спогади ( не великодні) як я взимку колядувала на Василя на заміському будиночку серед таких рідних працівників, бо дитиною , школяркою коли постійно на вихідних їздили і на кожні свята і мали хороші дружні відносини з ними )
Галина Журба- у вербну суботу

Але все ж таки багато депресивного, огидного, незрозумілого:
«Мертвецький великдень» якась криза і гидота
«Оповідання дяка» - нічого не ясно взагалі - у когось вчився, на щось збирав, опозорився на Великдень) що було між ними трьома подіями я так і зрозуміла , але читалося швидко
Михайло Коцюбинський - Лист
Нічого я і не посміхалася як писав автор мимоволі у тексті, мені так само було огидно, неприємно читати всі ці подробиці
Були і ті які торкали незважаючи на кризу :
Леонід Пахаревський- Воскресни , заець, одне слово
Модест Левицький - землиця рідна
Спиридон Черкасенко - Під Великдень
Але були і ті , які не дочитала і не зачепило нічим щоб продовжити до кінця :
Сильвестр Яричевський - Під самий Великдень
Іван Франко - христос і хрест ( читаєш і не розумієш що там мало бути закладено )
Григорій Гануляк - Великдень лемківського ґазди…
І коли попадаєш на кількаденний депресняк , так скажімо з 191 ст до 284; то втрачаєш якусь надію що далі щось може бути затишне і приємне навіть в такому на перший погляд приємному опису твору «Великдень лемківського Ґазди»;
І хоч і твір Підмогильного «В епідемічному бараці» в якийсь момент починає пахнути теплом , то це лише на трохи і далі знову депресняк у творі , хоч і читалося дуже швидко
І вирішила відкласти, щоб не загнати себе ще більше у депресивну яму і нечитуна

Дуже щаслива, що придбала й прочитала цю книгу вже в дорослому віці. Адже сприйняття десь в 7-му класі, коли вивчається твір за шкільною програмою, і тобі десь 13 років значно відрізняються від тих, які зараз в майже 30.

Коли сама читала підліткою, то для мене на першому місці було кохання Максима та Мирослави, а все решта так на фоні, є та й є. Також тоді було питання, чому саме «Захар Беркут», а не «Максим Беркут»?

Коли запитала свою племінницю, яка якраз навчається в 7-му класі, як їй ця повість, то у відповідь почула: «Та тухня якась».

Зараз же, коли читала сама, то відкрилася значно більша глибина твору, є вже достатньо знань для аналізу описаних історичних подій та розуміння тогочасного суспільного ладу.
Якщо спочатку думаєш, що Тугар Вовк — не такий вже й поверхнево негативний персонаж, він же лише користується своїм, тим, що дароване йому князем відповідно до духу тогочасної епохи, а тухольці чинять йому спротив. А провівши паралель з реаліями сучасної України, то вже й стаєш на сторону тухольців, які не приймають "нових правил гри" й борються за своє.
Також зараз Максим виглядає як син маминої подруги, хоч і зі своїми сильними рисами характеру.

Мирослава значно цікавішим персонажем є як жінка поза рамками того часу, що сама вирішує, що й як їй робити, здатна впливати на хід подій, а не лише як закохане в свого рятівника дівчисько, яке нічого не хоче чути й бачити окрім коханого.

І, звісно, питань, а чому ж «Захар Беркут», більше нема. Саме Захар — мудрий, розважливий, авторитетний лідер як для своєї громади, так і для сусідніх, який здатний всіх навколо згуртувати, повести у бій, пожертвувати особистим заради блага всієї громади.

Раджу перечитати всім, українська класика варта величезної уваги, адже вивчення в межах тільки шкільної програми — замало.

Чудове видання класичної української літератури, що присвячене святу.
Шалено гарне оформлення, яке, до речі, пахне пасхальною випічкою (якщо потерти писаку на обкладинці).

Це збірка різних коротких оповідань від низки українських класиків, а також віршів про це свято. Тематика оповідань більше пов’язана з українськими традиціями та перебігом події в країні, описи різних доленосних ситуацій під час Великодня. Деякі історії смішні, інші повчальні, а деякі дуже болючі та сумні, адже ці розповіді відображають історію нашого народу.

Гадаю і раджу читання цієї книги розтягувати у часі, смакуючи її, повільно поринати в атмосферу свята, відчути зв’язок з традиціями минулих поколінь, прожити разом спільний смуток і радість.

Шалено тішусь що маю це видання, яке настільки гарне, що буде окрасою до святкового столу.

Ну, по-перше, це дуже красиво, по-друге, я люблю збирати колекції. Дуже гарна збірка для святкового настрою. Теплі, змістовні твори, красиво оформлена книга — приємно читати і дарувати.

Поема "Каменярі" Івана Франка — це величний гімн праці, боротьбі й надії на краще майбутнє. Вона вражає своєю силою, емоційною напругою та глибоким символізмом. Франко створив потужний образ каменярів — людей, які, незважаючи на втому, біль і нерозуміння, несуть у собі велику місію: зруйнувати старий світ несправедливості, щоб дати дорогу новому життю, свободі та правді.

Особливо захоплює ритм і мелодика твору — ніби удари молотів звучать у кожному рядку. Поема не лише актуальна у своєму історичному контексті, а й сьогодні надихає на працю, активність та віру в зміни. Вона несе в собі дух нескореності й спонукає кожного читача замислитися над власним внеском у розбудову майбутнього.

"Каменярі" — це не просто літературний твір, це маніфест. Іван Франко виступає тут не лише як поет, а як пророк свого народу.

Це витвір мистецтва, має бути в кожній родині!