Дуже щаслива, що придбала й прочитала цю книгу вже в дорослому віці. Адже сприйняття десь в 7-му класі, коли вивчається твір за шкільною програмою, і тобі десь 13 років значно відрізняються від тих, які зараз в майже 30.

Коли сама читала підліткою, то для мене на першому місці було кохання Максима та Мирослави, а все решта так на фоні, є та й є. Також тоді було питання, чому саме «Захар Беркут», а не «Максим Беркут»?

Коли запитала свою племінницю, яка якраз навчається в 7-му класі, як їй ця повість, то у відповідь почула: «Та тухня якась».

Зараз же, коли читала сама, то відкрилася значно більша глибина твору, є вже достатньо знань для аналізу описаних історичних подій та розуміння тогочасного суспільного ладу.
Якщо спочатку думаєш, що Тугар Вовк — не такий вже й поверхнево негативний персонаж, він же лише користується своїм, тим, що дароване йому князем відповідно до духу тогочасної епохи, а тухольці чинять йому спротив. А провівши паралель з реаліями сучасної України, то вже й стаєш на сторону тухольців, які не приймають "нових правил гри" й борються за своє.
Також зараз Максим виглядає як син маминої подруги, хоч і зі своїми сильними рисами характеру.

Мирослава значно цікавішим персонажем є як жінка поза рамками того часу, що сама вирішує, що й як їй робити, здатна впливати на хід подій, а не лише як закохане в свого рятівника дівчисько, яке нічого не хоче чути й бачити окрім коханого.

І, звісно, питань, а чому ж «Захар Беркут», більше нема. Саме Захар — мудрий, розважливий, авторитетний лідер як для своєї громади, так і для сусідніх, який здатний всіх навколо згуртувати, повести у бій, пожертвувати особистим заради блага всієї громади.

Раджу перечитати всім, українська класика варта величезної уваги, адже вивчення в межах тільки шкільної програми — замало.

«Я, “Побєда" і Берлін» — весела, життєрадісна повість від того Кузьми, якого всі сприймали веселим, своїм чуваком. Від сміху можна надірвати живота.
На жаль, я її прочитала вже після перегляду однойменного фільму, то почала їх порівнювати, і моментами не вистачило того романтизму з фільму, але значно яскравіше описана сама "Побєда" і стосунки з нею.
«Місто, в якому не ходять гроші» — повний розрив шаблонів, важко повірити, що це написав той самий Кузьма. Це як сюжет оскароносного фільму для мене — тут тобі й драма, й фантастика, й трилер та навіть бойовик, а ще перекличка з «Алісою...» Керрола. І все це на фоні Чорнобиля...
Єдиний мінус для мене саме цього видання — постер фільму «Я, "Побєда" і Берлін» на обкладинці, а не сам Кузьма.

Хоч я й не учениця 5-9 класу, але пошевелити мізками стало цікаво.
Особливо раджу цю книгу для студентів та абітурієнтів, яким складати ТЗНК, ЗНО з логіки, таке враження ніби частина завдань тесту бралася одразу з цього збірника або писалася за його зразком.

Просто Кузьма Скрябін, просто, життєво і без прикрас. "Принцеси не ходять до туалету" — точно на про цю сторону життя та творчості Кузьми.
Під час читання відчувала ніби й я була в описаній поїздці, що й моя голова боліла від похмілля, і вмирала при катанні на собачих упряжках, і на концерті відривалась...
Тексти пісень — окрема любов, особливо тих, що не набули великої популярності, які ще треба добре пошукати, щоб знайти їх послухати.

Бачите в описі слово "болючі" двічі? Зверніть на нього увагу і пройдіть повз, якщо не готові ридати.

Сама ж цю книгу я купила не одразу — кілька разів бачила її в книгарні видавництва, заглядала всередину і щось зупиняло від купівлі, але вже будучи не в рідному Харкові захотілося все ж її придбати, щоб відчути дух та атмосферу улюбленого міста. Однак, очікування не справдилися, Харкова не так вже й багато, заміни його на інше місто, станції метро чи вулиці й нічого не зміниться, гірше від цього не стане.

Після першої ж історії довго плакала і згадувала своїх улюбленців. Далі вже було ще більше сліз та думок, які ж бувають кончені люди довколо.

Також не можу не погодитися і з попередніми оцінками, що книга — обнадійлива, після прочитання хочеться жити і мріяти, зловити частину свого неба.