Пісня бризів — книга, від якої не хочеться відриватися. Неможливо однозначно визначити належність книги одному жанру: тут у нас, як зазначив Олексій, і виробничий роман, і пригоди, і світ-антиутопія, і навіть — як на мене — дорослішання. Хоч головній героїні 30 років, проте вона потрапляє в такі обставини, коли світ довкола неї і вона сама змінюються з карколомною швидкістю, і треба встигнути за цими змінами.

Ми бачимо тоталітарний світ, жорстко закутий кайданками правил, які мають вберегти душі людей, залишити їх “чистими”, і навіть запобігти страшній смерті від доторку Мороку. Все підкоряється вченню Книги.

У Книзі сказано, що всі діти творця рівні, але, як доводить життя, деякі рівніші за інших. Головна героїня, Санда, пізнає це змалечку, бо має колір волосся, що на дещицю відрізняється від “чистого”. Інша “вада” ще у шкільному віці перевела її у ряди “неповноцінних”, відкинула на один з найнижчих щаблів негласної ієрархії. І маючи таке комбо вона мусить міцно вчепитись зубами, аби мати роботу та житло — дещицю незалежності від Родини у Світі Книги. Ми не бачимо цього шляху, але ми відчуваємо його у спогадах та поведінці дорослої Санди, її думках та реакціях на повсякденність.

У цьому світі сяк-так можна жити і працювати, навіть “неповноцінним”, навіть хупара, проте все летить шкерберть і неймовірно швидко, коли до лікарні, у відділення Санди потрапляє особливий пацієнт. І згодом вступає в дію Комітет Спасіння Нації. І приходить страх.

Цей страх, ця постійна напруга настільки реальні, що їх можна просто помацати. Ти не просто віриш, ти завмираєш разом із Сандою, не можеш дихати, настільки напружений, що можеш у будь-яку мить просто вибухнути, якщо вчасно не “стравити тиск”. І на тлі цього страху, невпевненості — кохання. Кохання, якому ти віриш. І гірка дрібка щастя від того кохання наприкінці оповіді, коли герої розуміють: це все, що вони можуть вирвати у Світу.

Хотіла написати ще багато чого, і навіть написала, але потім стерла пів сторінки тексту (навіть шкода було). Чому? От, наприклад, я не боюся спойлерів навіть прямим текстом, а дехто не любить їх хоч прикритими, хоч завуальованими. Тому, аби нікому не псувати враження, ніц не скажу. Крім одного ;)

Після прочитання стає зрозумілішою (але не до кінця) обкладинка. І це бомбезно.

До речі. В кінці книги є словничок. Я прочитала його першим. Це допомогло краще зрозуміти, що до чого, глибше розкрити світ.

Коли приходить весна, у всіх з'являється купа роботи. Хтось садить городину, хтось — ласує жирненькими хробаками, хтось намагається виростити фрікаделькове дерево (або хоча б кущ). І як проблемі з коровами може зарадити паперовий пакет?
Нова пригода Петсона і Фіндуса, яка вигулькнула з буденної справи.

Одного разу на Фіндуса напала... гігантська зелена ковбаса. Яким же було здивування котика, коли він почув від Петсона, що замолоду той подорожував у горах з цією ковбасою! Ще більше здивування на нього чатувало, коли ковбаса перетворилася на маленьку хатинку, в якій, напевне, так солодко відпочивати!
Нова пригода і нові малюнки. за якими можна вигадати багато власних історій.

Чи може бути радісним Різдво, якщо усіх припасів — лише морква, і нема яні ялинки, ані різдвяного печива? Фіндус у розпачі, Петсон, як не намагається, не може розрадити котика. Чи можна врятувати таке безнадійне Різдво?
Цікава історія про пустощі і труднощі; про дружбу і підтримку; про веселощі і свята. І, як завжди, прекрасні малюнки, які можна розглядати годинами.

Що робити, коли твій найліпший друг засумував? Фіндус гопки стає, аби розрадити Петсона, проте дідуньо залишається сумним. Навіть кури долучаються до вибриків Фіндуса, та Петсона не так просто розрадити. Можливо, допоможе риболовля? І Фіндус вдається до хитрощів, аби виманити Петсона з дому.
Чи вдається витівка котові?
Маленька історія про друзів, про смуток, який іноді може огорнути будь-кого та розраду, яку можна віднайти в буденності.