Дуже щаслива, що придбала й прочитала цю книгу вже в дорослому віці. Адже сприйняття десь в 7-му класі, коли вивчається твір за шкільною програмою, і тобі десь 13 років значно відрізняються від тих, які зараз в майже 30.
Коли сама читала підліткою, то для мене на першому місці було кохання Максима та Мирослави, а все решта так на фоні, є та й є. Також тоді було питання, чому саме «Захар Беркут», а не «Максим Беркут»?
Коли запитала свою племінницю, яка якраз навчається в 7-му класі, як їй ця повість, то у відповідь почула: «Та тухня якась».
Зараз же, коли читала сама, то відкрилася значно більша глибина твору, є вже достатньо знань для аналізу описаних історичних подій та розуміння тогочасного суспільного ладу.
Якщо спочатку думаєш, що Тугар Вовк — не такий вже й поверхнево негативний персонаж, він же лише користується своїм, тим, що дароване йому князем відповідно до духу тогочасної епохи, а тухольці чинять йому спротив. А провівши паралель з реаліями сучасної України, то вже й стаєш на сторону тухольців, які не приймають "нових правил гри" й борються за своє.
Також зараз Максим виглядає як син маминої подруги, хоч і зі своїми сильними рисами характеру.
Мирослава значно цікавішим персонажем є як жінка поза рамками того часу, що сама вирішує, що й як їй робити, здатна впливати на хід подій, а не лише як закохане в свого рятівника дівчисько, яке нічого не хоче чути й бачити окрім коханого.
І, звісно, питань, а чому ж «Захар Беркут», більше нема. Саме Захар — мудрий, розважливий, авторитетний лідер як для своєї громади, так і для сусідніх, який здатний всіх навколо згуртувати, повести у бій, пожертвувати особистим заради блага всієї громади.
Раджу перечитати всім, українська класика варта величезної уваги, адже вивчення в межах тільки шкільної програми — замало.
