Іван Франко

Мені пощастило прочитати "Великодню класику"! Не буду першою, але висловлю захоплення від дизайну обкладинки, який розробила Лада Касьяненко🥰! До речі, яйце, якщо потерти і досі ароматне🤩😉. Тепер щодо змісту - приємно вразив. І це ще одна Велика Подяка колективу науковців, що працювали над антологією! Найперше, - вірші 🥰! Підібрані зі смаком і любов'ю до України й українського❤️. Це і мій улюблений "На Великдень на соломі..." Тараса Шевченка - напівдитячий та напівжартівливий. Більшість віршів обов'язково містять у сюжеті одвічні Великодні символи - Паска, Крашанка (Писанка), Хрест. Але іноді автори віршів для надання більшої урочистості та ефекту піднесення додають образ дзвонів, як у Б.-І. Антонича: "Дзвони грають шовково, осяйно, бароково..." Щодо прозових творів українських письменників ХVIII-XX ст., треба зазначити, що більшість з них розповідають про події або напередодні, або під час свята Великодня. Автори намагалися через оповідачів передати всю красу Великодня і водночас важку, кропітку працю у підготовці до свята. Мабуть, це йде від наших пращурів, які з такою теплотою передавали наступним поколінням любов і шану до традицій. Моя прабабця вважала Великдень найголовнішим святом! Окремо хочу зазначити ще тему святкування на чужині, у неволі (твори М. Чернявського, П. Феденка). Наскільки щемко і важко давалися українцям Великодні поза Батьківщиною 🥹. Тому особливо Актуально зараз, під час повномасштабної Війни, звучать слова М. Чернявського: "Тяжко бути в таку ніч (мається на увазі, напередодні Великодня) десь далеко від рідного краю, від сім'ї і, блукаючи між чужими людьми, прислухаючись до чужої радості, ловити слухом чужий сміх, в серці точити, капля по краплі, гірку отруту самотини". Тож, прочитавши антологію, раджу її як дітям, так і дорослим! Ви не лише познайомитися із малознаними творами про Великдень, а й відчуєте на Смак всю Велич і Красу цього українського традиційного свята! Оцінка 10 з 10!

Анонім

Одна з найгірших книг шкільної літератури. Ці довжелезні нецікаві описи неможливо читати.

Анонім

Попри те, що я закінчувала філологічний факультет (українська мова і література), я не дуже любила Франка і його творчість. Розуміла, що чоловік був генієм, бо 50 томів праць (і це ще не всі) — це потужно. Але його література мене бісила, бо її було забагато. І от через 2 роки після закінчення університету, я вирішила прочитати його «Лель і Полель», який дуже хвалив Ростилав Семків. Я очікувала важкої мови, наповненої філософськими роздумами на 105 сторінок. Але ні. Мова оповіді проста, легко читалась. Роздуми на 1-2 сторінки були, але вони не змушували мене заснути, а розкривали геополітичну ситуацію абощо (хіба от опис природи з села на 2 сторінки, трохи забагато…). У сюжеті — два брати, які ніколи не розлучались. У них було складне дитинство, але один випадок все виправляє і вони стають слугами свого народу — вивчаються, працюють юристом та редактором. Присвячують все своє життя допомозі українському селянству. В історії гарно показано стан українського суспільства в Австро-Угорській Імперії у часи після скасування кріпацтва. З цього боку цей твір теж було цікаво читати. Окремо мені сподобалось читати про львівські вулиці, і розуміти, що теж гуляю ними часом. Тому якщо хочете почати знайомство з Франком — ця книга чудово до цього підійде.

Анонім