🔖 «Ключка в кожного. Двоє воріт. Дві команди. Ми проти вас» ☘️ Атмосфера — літо–зима, підійде на будь-який період 👌 Цілий спектр емоцій 👏 Дружба, трагедія, відданість, несправедливість, любов, революція, відраза, радість, біль, політика, тепло, бо хокей — життя, а життя — це хокей у містечку Бйорнстад 😌 📝 Продовження історії містечка Бйорнастад та його сильних і справжніх мешканців 🙂‍↔️ Хокейний клуб «Бйорнстад-Хокей потерпає від кризи… мешканці розчавлені і розчаровані… Але політика завжди тісно переплітається зі спортом 😞 Кожен із «ведмедів» – Беньї, Бубу, Амат, Петер, Міра, Ана, Лео — мають пережити свою боротьбу, а також нові персонажі цієї життєвої історії… постійна боротьба за себе, команду, сімʼю… проти інших 😔 ❓Чи справді хокей — просто гра? Як витримати, коли ти опиняєшся сам проти всіх? Яка трагедія змусить містечко знову згадати, хто вони насправді? Та як закінчиться ця частина історії? 🖇️ «Добрі люди чинять жахливі речі, вірячи, ніби захищають те, що люблять» 🖇️ «Бах-бах-бах-бах-бах. Так звучить це місто, в водному куточку. Але зрозуміти це можна, мабуть, лише якщо тут жити» 🖇️ «Для того, аби полюбити, потрібен лише час, а щоб убити любов, треба навіть менше — достатньо й миті» 🖇️ «Усередині кожної великої історії завжди відбувається багато малих» 🖇️ «Сумом ми розплачуємося за любов, розбитим серцем — за те, що воно було одним» 🖇️ «У нього не було команди. Тож вони дали йому армію» 🖇️ «…половина твого серця належить хокею» 🖇️ «Діти роблять нас вразливими» 🖇️ Горе — це дикий звір, який затягує нас далеко в темряву, і нам здається, що ми вже ніколи не дістанемося додому» Цю історію можна розібрати на сотні цитат 😌 Історія в саме сердечко ❤️ 💯 рекомендасьйон 👌 Залишилося завершення трилогії)

Дуже ніжна та зворушлива історія про дівчинку Ельзу, у якої померла бабуся.

Надзвичайна книга про жінку, яка нарешті зважилася мріяти та жити для себе. На початку історії, головна героїня не викликає теплих почуттів, однак поступово, потрапивши у незвичне середовище, вона розкривається, починає проявляти більше почуттів та зважати на власні бажання. Ця книга показує, що змінюватися та мріяти ніколи не пізно.

Якщо ви шукаєте роман, який залишиться з вами ще довго після того, як перегорнете останню сторінку — зверніть увагу на Ведмеже місто. Ця книга занадто довго була у моєму списку TBR. За останні кілька місяців я кілька разів бралася за неї, але ніяк не могла пройти перші розділи — можливо, через те, що вона «про хокей», а можливо, через важку тему, для якої потрібно було бути в правильному настрої. Та все ж, знову побачивши її у стрічці, я вирішила дати їй ще один шанс — і дуже рада, що зробила це! Коли я нарешті подолала знайомі перші розділи, то зрозуміла, що ця книга значно глибша, ніж просто історія про хокей. Я швидко «влилася» в її ритм і повністю занурилася в цю потужну оповідь. Бакман майстерно передає атмосферу маленького містечка, де хокей — це більше, ніж просто спорт; це сенс життя, пристрасть і спосіб існування. Він глибоко досліджує динаміку спільноти та складність людської природи, створюючи надзвичайно захопливу історію. Теми відданості, амбіцій і наслідків таємниць органічно переплітаються в сюжеті. Персонажі Бакмана детально прописані, кожен зі своїми труднощами та прагненнями, що робить їх близькими та незабутніми. Ви неодмінно емоційно залучитесь до їхніх історій, спостерігаючи, як одна важлива подія може змінити саме «полотно» життя спільноти, випробовуючи стосунки та відкриваючи справжню сутність людей. Незалежно від того, чи є ви фанатом хокею, ця книга пропонує глибоку історію, яка змусить вас замислитися над силою й водночас крихкістю зв’язків у спільноті. «Ведмеже місто» — це обов’язкове читання для всіх, хто цінує захопливі, емоційні історії, що змушують співпереживати та переосмислювати власні погляди. Не втратьте шанс пережити цю надзвичайну подорож!

Моя бабуся просить їй вибачити - книга про не таких як всі, силу прощення, любов до дітей та казок. Здавалося, занадто багато всього, як для однієї книги, але якщо ви читали Бакмана, то ви точно знаєте, що це буде прекрасно. Так і сталося. Прекрасно було все. Починаючи від персонажів, яки мають свій характер, координально відрізняються один від одного та мають свою історію. Автор легко поєднує всіх в одну лінію, вплітає стрічки життів в один візерунок через призму казок, які бабуся розповідала своїй онуці. Тут є і лицарі, і магічні істоти, принцеси та дракони. І ви, разом з дівчинкою Ельзою будете знайомитися з кожним з них. 

Сюжет дуже динамічний, саме такий, як і непосидючі маленькі діти. Коли, здавалося б , ти в одному місті, а через декілька сторінок зовсім в іншому. І саме це підкуповує. Я йшла слідом за головною героїнею, сміялася разом нею, веселилася і захоплювалася, наскільки Ельза вміє влучно відповідати на шпильки інших людей. Тут є трохи сімейної драми, трохи детектива, багацько комедії і навіть дрібна трилеру. Тому нудьгувати точно не прийдеться. У мене залишилося лише одне зауваження до історії. Я не повірила в мотиви головного антагоніста. Мені не було зрозумілим, нащо це було робити і як можна бути такою людиною. Хоча, якщо подумати, в житті буває різне, і такий фінал також має місце бути. Але для мене це було якось нереалістично. Загалом, я дуже задоволена книгою. Так, це не найкраща книга автора, як на мене. Але вона точно варта уваги. З нею вам вдасться відпочити, трохи помандрувати та згадати, як це, бути дитиною

Я не знаю іншого такого автора, хто примусить мене ридати вже на 10-й сторінці книги. Тому книги Бакмана впевнено заповнюють мої книжкові полиці. «Моя бабуся просить їй вибачити» розповідає про чудову дружбу «інакшої» бабусі з її не менш «інакшою» онукою або про другий шанс бабусі стати важливим дорослим для дитини, або про те, як одна людина може врятувати сотні життів, і яку ціну вона за це платить. Але насправді ця книга про горювання, про втрату, про важливість «своїх» людей поруч. Бабуся-бунтарка вигадує цілий новий всесвіт для того, щоб маленька Ельзи пережила розлучення батьків, цей самий вигаданий всесвіт допомагає дівчинці пережити втрату бабусі. А чи такий вже він вигаданий? «Моя бабуся» щедро приправлена відсилками до популярних фентезійних історій, створює дуже теплу, комфортну атмосферу повернення у дитинство, тому дорослі плачуть над смертю Ельзиного вурса, як колись плакали над смертю коня хлопчика Атрею. Тут кожен відчує себе трішки у книжці - і фанат «Зоряних воєн» і той, хто досі чекає листа із Гоґвартсу. Фредрік Бакман має надзвичайний талант зовсім не вульгарно, без деталізованих описів фізичних страждань - передати біль, страх, страждання героїв; без довгих авторських монологів - свої роздуми про добро і зло, про батьківство, дружбу, братерство; без опису ракет і вибухів - про війну… Це велика майстерність на 300 сторінках помістити цілу нескінченність. З «Бабусею» я провела чудовий тиждень, поринаючи в цікаву історію, іноді сміючись, іноді плачучи, а часом і те й інше одночасно. Мені хочеться ще більше таких історій, які вчать без уроків і надихають без повчань. Передаю вам вітання і прошу мене вибачити… 😉

«Ведмеже місто» це не просто трилогія про хокей. Це історія про людей, які носять у собі цілі зими. Про мовчання, яке іноді болить сильніше за крик. Про маленьке місто, де всі одне одного знають, але так рідко по-справжньому бачать. Фредерік Бакман написав книги, після яких сидиш у тиші й ще довго не можеш повернутись у реальність. Бо герої стають не просто персонажами, вони стають твоїми знайомими, друзями, частиною серця. Ти злишся на них, співчуваєш їм, пробачаєш їх і плачеш разом із ними. Ця трилогія дуже чесна. Вона про біль, дружбу, втрати, дорослішання, любов і про те, як одне рішення може змінити життя цілого міста. І водночас про надію. Тиху, вперту, людську. «Ведмеже місто» це книги, які не читаєш. Їх проживаєш. І якщо ви хоч раз почувалися самотніми, розгубленими або просто хотіли, щоб вас зрозуміли ця історія знайде вас у саме серце.

Щемлива історія! Через цю книгу я вирішила познайомитись з творчістю Бакмана і не прогадала. Переклад просто топ, однозначно рекомендую!