Наскільки книга не подобалась на початку, що хотіла віддати її комусь, і як же сподобалась після останньої сторінки) Важкий початок та і загалом стиль написання такий, що до самого кінця не все зрозуміло. В частинах з Анною і Омером забагато релігії. В кожній частині присутні філософські роздуми, які бувало підгружали голову. Героїв багатенько в кожній часовій лінії, тому теж важко запам’ятати всіх. Майже до самого кінця незрозуміло, як же всі ці люди через цілі століття можуть бути пов’язані? Але попри це історії кожного персонажа цікаві. Зі своїми виборами і тягарями, боротьбою та спогадами. Найбільше сподобалась гілка Констанції. Але це ж і найважча для мене історія, яка залишила з десяток питань. Книга доволі тривожна. Іноді ще задовго до того, як станеться якийсь триндець, ти вже відчуваєш, що нічого хорошого не вийде, бо тут добре працює нагнітання і загалом класно прописана атмосфера. Війни, руйнування, нищення природи - ось те, що робить людина в цій книзі. І хочеться кричати від усвідомлення того, що це триває століттями і скоріш за все буде тривати й надалі. По суті, шкода в цій історії всіх. Хтось зробив помилку на самому початку шляху і шкодував про це все життя. Комусь просто не пощастило опинитись в якомусь експерименті чи у вирі подій, де не ти обираєш, що робити з власним життям. Хтось хоче справедливості, але в спробах її добитись, сам випадково опиняється на стороні зла. Через стиль написання і перескакування між персонажами та часом краще читати книгу одним махом, бо інакше є ризик впустити нитку розповіді і доведеться перечитувати все заново.

«Зозулина земля за хмарами» мене підкорила своїм описом, відгуками на Goodreads та, власне, самим автором, якого ми знаємо за неперевершеною книгою «Все те незриме світло». Ще з анотації зрозуміло, що буде складний таймлайн, багато героїв, багато локацій — але вже з перших сторінок стає ясно: усе й усі пов’язані з однією книгою. Сама ця книга — це нібито втрачений рукопис Діогена про загадкову країну. Проте майже в кожному розділі присутня ідея, що ця книга — не стільки про країну, скільки про те, що варто прагнути до своєї мети, не опускати рук, залишатись мрійником, але при цьому зважати на реальність. Насправді тут багато метафор і філософських роздумів. Книга читається важко через цитовані фрагменти «втраченого рукопису», які відкривають кожен розділ. Вони нібито мають допомогти краще зрозуміти, про що піде мова, але насправді часто відволікають. Перевага цього роману — у багатогранному погляді на події. Ми складаємо історію поступово, фрагмент за фрагментом, крізь життя різних героїв. Недарма в описі згадується слово калейдоскоп: треба трохи покрутити, щоб з’явилася цілісна картинка. Мене часом відволікали стрибки в біографіях персонажів — то вперед, то назад. Складно було зрозуміти, про який період ідеться: до зустрічі певних героїв чи вже після. Іноді читаєш сторінку-дві, перш ніж розумієш, де ти в історії. Можливо, у цьому й полягав задум автора. Бо хоча героїв п’ятеро, додається ще й Етон (із рукопису Діогена), і ми щоразу ніби пробігаємо з кожним їхнє життя в різних часових площинах. Додайте до цього розкриття особистих драм, історичних подій, різні континенти — і отримаєте справді масштабний твір. Тим не менш, історія — глибока, цікава, з елементами детективу. У деяких моментах відчувається динаміка, в інших — хочеться перечитати, зупинитись і подумати. Саме це я і люблю в творчості цього автора.

Одна з найкращих книг, які я читала за останні 2-4 роки. Здається, така невеличка, але кожна сторінка, кожен рядок — це насичена історія до загальної картини. Автор веде тебе до кульмінації і ти відчуваєш, що кожен пазл, що кожен розділ — це маленьке завершене життя, але і частина значно більшого і важливішого. Так багато тут ідей і актуальних тем, хочеться вже перечитати наново, хоча учора тільки завершила. Ще тут є непередбачувані сюжети, втрати і хоробрість, обережність і відступ.

?Електрика сама по собі може бути статикою. Але об'єднай її з магнетизмом - і враз дістанеш рух - хвилі. Поля й кола, провідність й індукція. Простір, час, маса. Повітря кишить стількома невидимими речами!©️ Я трошки побоювалася читати цю книгу, адже всі оті премії та лавреати не обіцяють легкого читання, а тут ще й тема війни. На диво, книга написана дуже легко і навіть по сучасному, кліпово. Короткі розділи, мінімум героїв, які рухають сюжет назустріч один одному з шаленою швидкістю. Одна сліпа французька дівчина Марі-Лор. Один німецький хлопець-сирота Вернер. Її світ наповнений звуками і доторками. Він захоплюється квантовою фізикою і радіо. Йому пророкували велике майбутнє. Від неї пропонували відмовитися. По них обох пройшовся каток гітлерівської машини... Наскільки мені подобався сюжет, настільки ж мене дратував "хороший німець", ніби автор намагався відбілити їхні колективні злочини. Втім, кінець мене справді розчулив. Навіть в умовах війни можна лишатися людиною. Головною темою книги є невидима війна за допомогою радіохвиль, але також піднімаються питання сліпих людей, вищої раси, викрадення дорогоцінностей та предметів мистецтва, а також окупації України в складі росії та радянські злочини в Берліні. Якщо ще не читали - то раджу!

Початок Другої Світової - всі живуть своїм життям, як починається це пекло…війна. Історія про дівчинку Марі-Лор, яка сліпа від народження та хлопця Вернера, котрий є фанатом німців. Події відбуваються у французькому містечку Сен-Мало, поступово з ходом воєнних дій змінюючись. Мене не пройняла ця історія, хоча вона не погана. Мабуть мені своє болить зараз більше, оскільки українські книги на таку тематику залишаються в моїй душі болючим слідом. Я не побачила там якогось такого добра, про яке пишеться на звороті книги, як на мене книга описувала життя людей з різними поглядами під час війни. Моментами мені було дуже нудно. Якщо провести паралель між сьогоденням і роками Другої Світової - скажу одне, що різниця в сторіччях, однак не в житті людей під час війни - ми також намагаємось жити, втрат теж багато, зниклих також. Сімʼї розлучені кілометрами, мертві діти, звуки ракет…нічого не змінилося. Однак у темні часи люди завжди намагаються бачити і робити щось добре.

Початок Другої Світової - всі живуть своїм життям, як починається це пекло…війна. Історія про дівчинку Марі-Лор, яка сліпа від народження та хлопця Вернера, котрий є фанатом німців. Події відбуваються у французькому містечку Сен-Мало, поступово з ходом воєнних дій змінюючись. Мене не пройняла ця історія, хоча вона не погана. Мабуть мені своє болить зараз більше, оскільки українські книги на таку тематику залишаються в моїй душі болючим слідом. Я не побачила там якогось такого добра, про яке пишеться на звороті книги, як на мене книга описувала життя людей з різними поглядами під час війни. Моментами мені було дуже нудно. Якщо провести паралель між сьогоденням і роками Другої Світової - скажу одне, що різниця в сторіччях, однак не в житті людей під час війни - ми також намагаємось жити, втрат теж багато, зниклих також. Сімʼї розлучені кілометрами, мертві діти, звуки ракет… Нічого не змінилося. Однак у темні часи люди завжди намагаються бачити і робити щось добре.

Ця книга легка та складна одночасно. Під час прочитання мене відвідували різні думки, спочатку я дивувалася, звідки стільки захоплення цієї книги. Потім перейнялася і вже ближче до середини не могла відірватися. І суть не в тому, якими зображені ті чи інші представники будь-якої армії. Суть у тому, що війна - це страшно і крізь рядки я змогла побачити страх автора за те (ТАК! і навіть незважаючи на те, що він американець і навіть народився через 30 років після закінчення війни! Але хто знає? Може, вона торкнулася його якось, зачепила!?), що все забувається, люди, що пам'ятають війну, вмирають. Але не має померти ця пам'ять про неї. Суть не в російських, німцях чи українцях, а в тому, що війна ламає долі сліпих дівчаток та талановитих хлопчиків. Їй начхати на твої таланти та прагнення, вона грубим черевиком зламає дерев'яний макет міста, яке дихає життям. Маленькі шестерні великої системи. Але такі книги читаємо ми, студенти, діти, дорослі, журналісти та філологи, лінгвісти та перекладачі. Любителі літератури, книг та життя. Але ці книги не читають ті, кому вони адресовані по-справжньому, ті, хто чинить таке зло. А якщо вони це читають, то це не має для них жодного значення.

За цю книгу автор отримав Пулітцерівську премію. Книга дуже сильна. Про війну. Її жахіття та надії. Шкода, що ті люди, що започатковують війни, не читають такі книги. Замість того, щоб допомагати людству, вони повертають нас на ці кола пекла. Знову і знову. І хіба незрозуміло, з якого б боку протистояння ти не перебував, або загинеш, або зазнаєш травми. Інакше просто не буває. Історія довжиною понад півстоліття. Вона - сліпа французька дівчина, що хоче відчувати світ. Він - бідний німецький сирота, що прагне досягти наукових висот. Натомість вони обидва отримують війну, поламані долі своїх друзів та знайомих, поневіряння, інколи відчай. Вони зустрілися наприкінці війни, щоб врятувати одне одного. Нехай це не завжди виходить фізично, інколи можна врятувати лише душу. "Життя — воно там, за заводами, за воротами. Там, десь далеко, люди намагаються розв’язати питання великої ваги. Він уявляє себе високим інженером у білому халаті, що крокує по лабораторії: парують казанки, гримить обладнання, на стінах висять складні схеми. Він несе ліхтар по гвинтових сходах в освітлену зорями обсерваторію й дивиться в окуляр великого телескопа, спрямованого в темряву." Читалося важко, бо війна не може подобатися. Шкода було усіх: німецького хлопця, що збожеволів через знущання, людей, чиї долі були паламані, а життя відібрані, надії та мрії, що так і залишилися мріями. Для чого ж читати такі книги, якщо зараз і так неймовірно важко? Щоб не втратити це світло. Світло, що має світити у тобі, незримо освітлюючи шлях надії, шлях до миру.