Все те незриме світло

Зворушлива розповідь про двох підлітків, які дорослішають по різні боки Другої світової війни.
З одного боку - сліпа дівчина Марі-Лор, яка живе у Франції, з іншого боку - Вернер, сирота з німецького шахтарського містечка з талантом лагодити радіоприймачі.
Історія розповідає, як війна впливає на ці дві долі, як вона змінює їх, але незриме світло завжди переможе навіть найбезнадійнішу темряву.

На обкладинці зазначено, що книга «життєрадісна», в коментарях до попередніх вражень мені писали, що «життєствердна» - але щімка драма особисто для мене вийшла на перший план.

👧 Дівчинка з Парижу втрачає зір у досить ранньому віці і вчиться відчувати світ по-новому. Вона захоплюється історіями і книжками, а батько - єдина її близька людина - робить усе, щоб дати їй щасливе життя.

🧒 Хлопчик з Німеччини живе у будинку для сиріт. Єдине, що його цікавить - як влаштовано цей світ. Він ставить купу питань, вивчає математику й інші науки самотужки, розбирає і збирає механізми, до яких виходить дістатися, і мріє стати науковцем у Берліні.

💣 А тоді починається війна…
=======================
Ця історія охоплює доволі великий період і відбувається у кількох часових просторах і місцях.

І розповідається з кількох різних ракурсів, що дозволяє побачити війну і очима безпосередніх її жертв, і очима тих, хто став її інструментом (свідомо або ні).

Вона повільно і реалістично змальовує жахи війни, яка вщент ламає долі, плани, мрії і цілий світ.

Моменти з початком окупації Парижа - дуже болючі, бо ж такі схожі на те, що ми пережили у лютому 2022. Автор тонко і точно передає ті відчуття, акцентуючись більше на деталях, ніж на глобальній картині.

На особистому, а не загальному.

На миттєвостях, а не цілісній історії.

Через це читається дуже повільно, бо книга вимагає глибокого залучення, проживання кожного описаного моменту.

Темп не мій, і через це було трохи виснажливо, але історія мене повністю поглинула.

Окрім головних героїв, тут дуже багато персонажів, геть різних, і кожен протягом книги зіграє важливу роль. Всі розрізненні деталі зрештою складуться у спільну картину, але лише на мить, доки знов не будуть розкидані в різні боки.

З особливо цінного - тут не буде «оди» росіянам-визвольникам. В цьому плані історія максимально обʼєктивна.

Рекомендую усім, бо такі історії допомагають відрефлексувати власні переживання, як ніщо інше.

Але буде страшно і боляче.

Ця книга легка та складна одночасно. Під час прочитання мене відвідували різні думки, спочатку я дивувалася, звідки стільки захоплення цієї книги. Потім перейнялася і вже ближче до середини не могла відірватися. І суть не в тому, якими зображені ті чи інші представники будь-якої армії. Суть у тому, що війна - це страшно і крізь рядки я змогла побачити страх автора за те (ТАК! і навіть незважаючи на те, що він американець і навіть народився через 30 років після закінчення війни! Але хто знає? Може, вона торкнулася його якось, зачепила!?), що все забувається, люди, що пам'ятають війну, вмирають. Але не має померти ця пам'ять про неї.

Суть не в російських, німцях чи українцях, а в тому, що війна ламає долі сліпих дівчаток та талановитих хлопчиків. Їй начхати на твої таланти та прагнення, вона грубим черевиком зламає дерев'яний макет міста, яке дихає життям. Маленькі шестерні великої системи.

Але такі книги читаємо ми, студенти, діти, дорослі, журналісти та філологи, лінгвісти та перекладачі. Любителі літератури, книг та життя. Але ці книги не читають ті, кому вони адресовані по-справжньому, ті, хто чинить таке зло. А якщо вони це читають, то це не має для них жодного значення.