Усі мої тривожні дзвіночки

Якщо вам скажуть, що це книжка про студентку-першокурсницю, яка приїхала з маленького міста до Києва і намагається влитися в новий триб життя, не вірте.

🌟 Це книга про те, як можна багато років страждати від непроговорених травм, а потім нарешті одним кроком від них якщо й не звільнитися повністю, так хоча б послабити хибні пута самозвинувачення.

Складно? Насправді ні.

[на назву теж не дивіться, вона абсолютно абстрактна]

🌟 18-річна Христина дійсно приїхала до Києва, бо поступила до університету, і вона дійсно намагається опанувати новий темп життя та його виклики. Навчання, не надто комфортні умови у гуртожитку, які спонукають її шукати підробіток, дивні працедавці та студентське ком'юніті, де Христина знаходить своє перше неземне кохання.

🌟 Але все це відбувається майже фоном для спроб самої дівчини чи то зібрати себе в купу, чи то навести різкість на навколишній світ, який ось вже десять років постійно кудись пливе. Починаючи з того дня, як її зґвалтував рідній дядько. Це не спойлер — усі карти розкрито ще на першому десятку сторінок.

🌟 Це книжка про травму та шлях до її подолання. Нехай довгий та неправильний. Про довіру та те, як легко її зламати. Про те, що зло — це не якась далека неосяжна чорна клубочінь, чи слиз із пазурами, чи риболюд із запахом протухлих крабів, а звичайні собі люди. Які мовчать чи засуджують, закривають очі чи роблять вигляд, що побачили інше, відмахуються від проблем чи надто занурені у свої. І частіше за все ці люди — твої родичі.

🌟 Про те, що травма тебе не визначає і у злочині немає провини жертви, що б там тобі не казали моральні підвалини, не перезавантажені з славетних 16затертих років.

🌟 Це дуже хороша книжка. Місцями іронічна, місцями щемка, місцями по-підлітковому взбалмошена, а місцями дуже по-дорослому мудра.

🌟 Я рада, що вона зі мною сталася. Дякую, Vivat!

Книга про глибокі травми, невисказані тривоги та мовчання крізь роки, яке отруює зсередини.
Книжка читається легко, біль та тривоги розбавлені чудовим гумором. Я і сміялась, і ридала, і переживала перевтілення разом з героїнею.
Тема дитячого насилля — дуже чутлива, але авторка не побоялась написати про це, і вийшло в неї просто в яблучко.
Я відпускала в кінці все, разом з героїнею. Це чудова книжка про жахливі речі.

Це історія, що глибоко зачіпає психологічні аспекти людини, розкриваючи теми тривоги, внутрішніх переживань та самопізнання. Євгенія Бабенко майстерно передає внутрішній світ головної героїні, яка намагається впоратися з особистими викликами, не втративши себе.

З першої сторінки я занурився у думки і відчуття персонажа, кожна деталь якого змушує замислитись над тим, наскільки важливо слухати свої “тривожні дзвіночки” — сигнали, які ми часто ігноруємо в повсякденному житті. Авторка глибоко досліджує взаємозв’язок між емоціями та зовнішніми подіями, створюючи своєрідну симфонію психологічної драми.

Особливістю цієї книги є її символізм: птах на обкладинці, як втілення надії, яка інколи крихка, але завжди присутня. Образи природи, використані в тексті, допомагають краще зрозуміти стан героїні та її боротьбу зі своїми страхами.

Для тих, хто шукає глибоких рефлексій і бажає пізнати себе краще через літературну призму, “Усі мої тривожні дзвіночки” стане ідеальним вибором.