Євгенія Бабенко

Спочатку я була налаштована дещо скептично, здавалося, що не зможе авторка на 128 сторінках розкрити роботу з травмою, про яку ми дізнаємося з перших сторінок, або ж її подолання. Це має бути щось бодай на 300 сторінок, а якщо більше, то тільки краще... І у цьому випадку я рада, що помилялася. Тут розкрито все, що потрібно, і тут є фрази та цілі абзаци, які я собі зберегла, бо це класно і влучно написано, містко та лаконічно про дуже важливе, про дружбу, про любов, про підтримку та розуміння, про довіру та подолання власних тривог. А ще трохи пригадала собі випадки зі свого студентського життя 😉 Це дуже емоційна історія. Вона здатна викликати і сльози, і щирий сміх. Але такі історії варто читати усім, наприклад, в школі, десь у старших класах. Бо реальне життя травмує, бо приховуванням жахливих випадків ми нікого не захистимо, а захистимо, якщо попередимо і навчимо підтримувати та допомагати один одному. Бо навіть у світі, де ШІ розвивається шаленими темпами, роботизація і оце усе... у цьому світі теж найбільше людині потрібна людина, яка підтримає, яка буде на її боці, яка буде опікуватися і захищати. А захист це часто лише про фізичну силу, а навіть більше про емоційну стійкість🤝🫶 І якщо зважати на те, що сучасна молодь має тенденцію до вибору коротших історій, то тут якраз обсяг цієї книжечки-крихітки (у мене читання зайняло трішки більше години) тут є чудовою перевагою👌 А обговорення її на книжковому клубі було просто неймовірно цінним🤗 Мені дуже сподобалося як тут описані дружні стосунки та пошук і шлях до свого терапевта. Тому рекомендую📚💋

Анонім

У мене досі незрозумілі відчуття від цієї книги. Я не знаю, як оцінювати цю книгу. Вона читається легко і важко одночасно. Важко, коли певні фрази відгукуються в тобі, навіть якщо причина їхня зовсім різна. Проте на цей момент це не зовсім моя література.

Анонім

Мене книга трохи розчарувала. Описана якась ідеалістична казка. Тут тобі і підтримуюча подруга, і майже ідеальний принц (який звісно до тебе теж небайдужий і все закінчиться хеппі ендом), і любляча приймаюча родина, і навіть антогоніст, що признає свою неправоту... Написано класно, місцями щемливо, проживаєш і віриш. Але кінець казковий, начебто ще одна спроба мозку сховатися від реальності за вигаданою історією.

Анонім