Коли навколо коїться повна ж*** (а не секрет, що зараз коїться саме вона) – велика удача натрапити на терапевтичне, в усіх сенсах, чтиво про п’яту точку. Хоча насправді несправедливо зводити весь зміст книжки до цієї теми, бо вона не про це. Принаймні -- не тільки про це.
Вона – про весь набір вічно актуальних тем:
- як почути себе і обрати справу життя, що драйвитиме все життя (тавтологія? Йой, най буде);
- як іти до мети, навіть якщо ви працюєте в бентежній українській медичній системі, що досі живе фантомними болями «совка» і дев’яностих;
- як (намагатись) жити і працювати у відповідності з єдино вірним принципом «добре роби – добре буде»;
- як, блін, нарешті зайнятися своїм здоров’ям, не підкладаючи його на поважний вік (спойлер: краще зайнятися раніше).
Хоча окей, кого я обманюю? Клюють-то все одно всі на ж***! І ви клюньте – не пожалкуєте.
Десь по цій книзі плаче «Нетфлікс», бо вона – як улюблений медичний серіал. Можна приймати по серії чи дві на ніч, запивати теплим молочком і лягати спати, сподіваючись, що вночі не станеться ніякої ж***.
А якщо станеться – то поруч завжди «лікарі».
Дякую, пані Анастасіє, і дуже чекаю на другий сезон.
Якщо ви зараз знаходитеся у такому ж дебільному психологічному стані, коли просто вже не розумієш, що робити, то рекомендую прочитати цю книгу. Тоді точно зозумієш, що переймаєшся зайвим, а ось своїй дупці приділяєш дуже мало уваги, а небезпека може прийти саме звідти, і не ілюзорна.
Цей нон-фікшн читається дуже легко, інколи навіть усміхаєшся, а інколи стає невимовно страшно. Чому? Від усвідомлення реалій.
Ми усі знаємо, що в нашій медичній системі, як щоправда, і в освітній, не усе гаразд. Навіть коли ти фанат своєї справи, але є молодим спеціалістом, мусиш вигризати, пробивати своє місце під сонцем серед мастодонтів, які працюють за давно завченій методі та не збираються змінюватися. А ось тебе, молодого та завзятого, із задоволенням підставлять. На щастя, авторка, на відміну від мене, витримала, і досягла своєї мети - стала хірургом-проктологом.
Мушу сказати, що ніколи не розуміла, як можна не вдосконалюватися, бо життя ж змінюється, маєш удосконалюватися і ти. А тут така делікатна ділянка.
Я сама колись наважилася на операцію, але мені після неї було так боляче, що на другу частину я просто не пішла. Прочитавши цю книгу, зрозуміла, що мені ще пощастило. На щастя, моя проблема була невелика, а ось не усім моїм близьким людям так щастило, тому їх я тепер відвідую на цвинтарі. Ісусе зовсім не жарти. Це смуток і біль.
"Мати змогу тримати власні гази й какашки при собі та випускати їх тоді, коли вважаєш за потрібне, — це велика благодать. Правда, розумієш це винятково тоді, коли проблеми починаються. Дуже страждає соціалізація, психологічно перенести такі трабли — це тобі не поле перейти."
Тому, не гайте часу, а читайте цю книгу, щоб запобігти найгіршому та, можливо, влучною порадою врятувати чиєсь життя. Хоча і тут, як ми зрозуміємо, усе в руках випадку. Але ж лише інколи.
То ж дуже рекомендую. Не шукайте проблем на свою дупу, краще любіть її!
Тут є про що посміятись, є про що подумати, про що сумувати.
Відверті роздуми про медицину з середини.
А я, дуже люблю дізнаватись як воно в середині працює. І як багато чого тримається на власному азарті не байдужих людей.
В цій книзі просторі. Ясно описано про повагу до свого тіла, до себе, і до лікарів. І що всі ми живі люди зі своїми слабкостями. Але найбільше мене зачепила історія про дівчину після важкого згвалтування, і коли після переведення з реанімації у палату - лікарка в першу чергу, провсяк випадок, відкрутила всі ручки з вікон.
Сподіваюсь у цієї дівчини життя налагодилось.
