Будучи вагітною, я страшне як хотіла сина. Страшне до того, що розридалася на УЗД, коли лікар, вгледівшись у якісь плями Роршаха на екрані, гордо виголосила – «дівчинка» (shame on me, то все кляті гормони).

Але в Бога дивне почуття гумору, бо сьогодні маємо півторарічку Сашу, головний інтерес якої – машинки. Ні, не так – МАШИНКИ. І «Рухомі картинки: Диво-машини» від «Ранку» - то є для неї справжній скарб.

Книжки вона поки полюбляє слухати в моєму виконанні по типу «що бачу – те співаю», тому кожен вечір мама разів 8 по кругу радісно розказує і показує (увага: спойлери), як «ведмедики вдягли каски, і пташечка вдягла, і білочка вдягла, і кротик вдягнув, а потім приїхав екскаватор і такий «дрррр!», а потім самоскид – «бух!», а підйомний кран – «вжжжж!», і вийшов ось такий величезний будиночок». Мала бурхливо радіє і повертає матір до першої сторінки. І веселощі починаються спочатку 😊

Коротше, книжка реально прикольна, гарно проілюстрована, рухомі елементи круто обігрують рухи машин. З тієї ж серії ще маємо «Диво-зоопарк», приглядаємося до джунглів і страусеняти. Усі книжки авторства Ірини Сонечко. До речі, автор таки справжнє сонечко, бо крізь наші руки пройшла вже купа створених нею суперкрутих книжок (уся серія «Чудеса в природі» - просто тоооооп!). Рекомендую закупитися в гуртових масштабах, якщо вашій малечі плюс-мінус рочок – захват гарантований.

Коли навколо коїться повна ж*** (а не секрет, що зараз коїться саме вона) – велика удача натрапити на терапевтичне, в усіх сенсах, чтиво про п’яту точку. Хоча насправді несправедливо зводити весь зміст книжки до цієї теми, бо вона не про це. Принаймні -- не тільки про це.

Вона – про весь набір вічно актуальних тем:

- як почути себе і обрати справу життя, що драйвитиме все життя (тавтологія? Йой, най буде);
- як іти до мети, навіть якщо ви працюєте в бентежній українській медичній системі, що досі живе фантомними болями «совка» і дев’яностих;
- як (намагатись) жити і працювати у відповідності з єдино вірним принципом «добре роби – добре буде»;
- як, блін, нарешті зайнятися своїм здоров’ям, не підкладаючи його на поважний вік (спойлер: краще зайнятися раніше).

Хоча окей, кого я обманюю? Клюють-то все одно всі на ж***! І ви клюньте – не пожалкуєте.

Десь по цій книзі плаче «Нетфлікс», бо вона – як улюблений медичний серіал. Можна приймати по серії чи дві на ніч, запивати теплим молочком і лягати спати, сподіваючись, що вночі не станеться ніякої ж***.

А якщо станеться – то поруч завжди «лікарі».

Дякую, пані Анастасіє, і дуже чекаю на другий сезон.