“Попіл і Місячне Сяйво” – це захопливе продовження, яке занурює в ще більш напружені події після фіналу першої книги. Головна героїня стикається з важким вибором між минулим і майбутнім, а її почуття та відданість проходять серйозні випробування. Напруга між персонажами відчувається в кожному розділі, а сюжет сповнений інтриг, таємниць і несподіваних поворотів. Хоч деякі моменти розвивалися передбачувано, а деякі хотілося б побачити глибше розкритими, книга все ж залишає приємні враження. Загалом, гідне продовження – 7/10!
Знайдеться достатньо багато речей за що можна любити цю серію.
Цікава концепція світу: магія зірок, магія відьом та як вони повʼязані між собою. Розгадка на появу Інкарнатів розкривається поступово упродовж циклу, гарно продумана. Круто вплітаються віршовані та не дуже пророцтва Агнеси (привіт, Террі та Ніл?), які додають казковості.
Мені трохи нагадало книгу Лабіринт Фавна, за атмосферу темних казок, хоч і в набагато меншій, розбавленій концентрації.
Але також знайдеться багато бісячого.
З першої книги мої, як виявилось, завищені хорошими відгуками, очікування спіткала жорстока реальність.
Ну, найперше, героїня типова неперевершена мері сью – "у ній є сяйво" і т.д. і т.п.
Її рішення взагалі не збігатися з мотивацією, яку нам намалювали.
До найпростішого прикладу, головна ціль героїні у житті – захистити брата, вона від початку про це говорить, проте історія починається з того, що на діях Адель тільки й робить, що піддає брата небезпекам з якимось сумнівними виправданнями.
Якби героїня мала негативний бік – егоїзм, ставлення власних амбіцій на перше місце, то вилазка в Тишу заради статті була більш виправданою, ніж те, що ми отримали. Наявність "помилок" змусили б Адель змінюватись, як персонажа протагоніста. Але помилок як таких не було. Адель з історії буквально робить все заради брата, нехтує собою і просто втягнута у вир подій, на які не може ні повпливати, ні контролювати, нею керує чистий альтруїзм. Я не памʼятаю, щоб був хоч один момент у книжці, де героїня пожалкувала про своє рішення, вчинила неправильно тощо. У результаті росту персонажу не сталось. Адель на початку і на кінці історії – абсолютно однакова.
А ще з героїнею "трапляються" події, або її рішення "випадково" ухвалюються, здається лише на основі того, що сюжет треба штовхати далі. Сумно.
З чоловічими персонажами ситуація схожа, але краща.
Ісайя та Малахія – непогано прописані. Можливо, найприродніше був прописаний Ісайя, частково завдяки тому, що перші дві книги його мотивація була дещо невизначена, а потім його дії самі по собі розкрили цього персонажа. І плавність у стосунках з Адель дуже класно спрацювала.
Лука – ходячий червоний прапорець у цій історії. Я зрозуміла, чому він діяв так нелогічно, це пояснюється. Але від початку історії та з кожною наступною його появою ловила лише крінж, тому поспівчувати та перейнятися долею головного антагоніста не вийшло.
Інші Інкарнати, як і Пекельні Джентльмени, прописані лише тією мірою, щоб просувати сюжет та створювати атмосферу навколо героїв. Більш-менш було розкрито лише Рафаеля та Джаспера (останній відіграв роль в житті двох головних героїв).
Дуже погано з побічними негативними персонажами: Марсель і його перетворення від жорстокості до альтруїстичного самогубства (щоб Адель мала суттєвішу причину для побивань?); Вільґельма з її планом на старість – без коментарів; план "злих" відьом також мав явно логічні дірки; Марія, яка раптово подобрішала; Злата та Марті... от що це таке було та навіщо?)
У трилогії Тиша ви отримаєте гарну ідею світобудови та купу недопрацьованих персонажів "додумай сам".
Трилогія дійсно мала багато милих та смішних моментів, але періодичні пафосні вставки в діалогах буквально добивали. Мені було дуууже важко ігнорувати, щоб сприймати історію серйозно.
Третя книга циклу полонила мене і читання видалось дуже емоційним🥺⠀
⠀
Сюжет насичений подіями і протистоянням світла і темряви, добра і зла, інкарнатів та людей. Скажу чесно було важко відірватись, бо я дуже вболівала за перемогу.⠀
⠀
Розкриється таємниця блокнотів Агнеси, оскільки Адель та Ісайя разом з Пекельними джентельменами поклали багато сил, щоб знайти четвертий.⠀
⠀
Стародавня казочка про злого чарівника Тікі Ра оживає і я читала ось так 😳😵💫🤯🥺⠀
Пригоди стають небезпечними і не всі інкарнати доживуть до розвʼязки.⠀
⠀
Дуже важко було читати про минуле маленької Адель та Яго, втрата рідних людей залишила глибоку душевну рану Адель. Ісайя цей біль розуміє, приймає, розділяє і підтримує Місячну Діву.⠀
⠀
Інкарнат Землі перетворився з переляканого підлітка в могутнього владику і сина свої зірки. Те як земля відгукується і підкоряється йому викликає мурахи на тілі.⠀
⠀
Тандем Адель та Ісайї - це танець снігу та льоду над квітучим садом півоній😍🥰 Енергетика і магнетизм цієї пари передається читачеві і це ВАВ😌😌😌⠀
⠀
Особисто для мене вчинок Малахії - гідний справжнього короля 🫡. Протягом всього циклу він викликах емоції від негативу до захоплення, його роль таки головна і багатогранна у всій історії інкарнтів.⠀
⠀
Щодо Луки я здивована, яке рішення прийняла Адель… І думаю його історія ще не розказана до кінця. Адже темрява завжди тягнеться до світла.⠀
⠀
Книги заставили задуматись над життям, над цінностями, над мріями і вчинками, переосмислити минуле, щоб рухатись у майбутнє 🫶⠀
Рекомендую вам захопливе фентезі з ароматом далеких мрій та зоряного пилу💫⠀
