Таємне джерело: роман

Дуже гарний роман і по-справжньому гарний ретродетектив. Саме ретро, а не історичний, бо події відбуваються у недалекому минулому, а саме у 1981 році. Нещодавно відбулася Олімпіада-80, а за рік до цього розпочалася війна в Афганістані, куди засилали молодих і здорових радянських хлопців виконувати «інтернаціональний борг». Через рік не стане Брежнєва, а слідом за ним майже й усього геронтократичного Політбюро ЦК КПРС. Цікавий історичний момент, і для мене особисто цікавий тим, що я вступав у велике життя, закінчивши цього року десятирічку і обравши для себе фах філолога. Чи гадали ми, що за якихось-то 10 років СРСР не стане? Звичайно, ні. Чи бачили ми, що відбувалось навколо? Звичайно, так. І не мовчали. Принаймні, серед тих, кого вважали «своїми». Оці от настрої в суспільстві дуже добре відобразив Кокотюха в своєму романі. Помістивши їх у привабливу детективну обгортку. Фабулою твору стає відрядження столичного (київського) слідчого Ігоря Князевича до глухого провінційного села на Тернопільщині, де скоєно вбивства трьох людей з «номенклатури». Розібратися, що й до чого мусить герой, аби хоч трохи виправдатись перед начальством за «провину», повʼязану з тим, що випадково поліз не туди, куди треба. Дуже добре, до дрібних деталей показано тогочасне життя й побут радянських людей. Поволі, потихеньку ми дізнаємось, чим жили тоді українці, що їли, пили, скільки платили за горілку, пиво, морозиво. Як лаяли владу, як сподівались на краще життя. Тощо. Фінал зрозумілий і, слава Богу, «не зовсім» трагічний. Як я й люблю. Написано гарною, соковитою мовою. Сюжет ніде не провисає. Практично немає невідповідностей і анахронізмів.