"Ця книжка про війну в XXI столітті.
Ця книжка про війну в центрі Європи.
Про те, чого ніхто не міг собі уявити. Про хворі ігри хворих людей, про мавпу з гранатою та автоматом. А ще про тотальні руйнування, понищені долі і про квіти, котрі зростають із землі, омитої кров'ю".
💣 Книга являє собою щоденник, який Андрій Мероник розпочав писати з першого дня повномасштабного вторгнення московитів на територію України. В цей момент він знаходився в Києві, під яким велися активні бойові дії. Щоб відчувати дружнє плече в такий непростий час, автор запросив до своєї квартири ще трійко колег.
Разом друзі атакували інформаційні сайти загарбника, волонтерили, працювали та намагалися вижити. Вони просто всім серцем прагнули бути корисними своїй країні. Окрім цього, щоб відволіктись від постійних вибухів за вікном, Андрій писав цю книгу. Це його погляд на війну, політику, його страхи та емоції.
Тут багато про речі, які приходять з досвідом, які може знати людина, яка самовіддано намагається робити все можливе, щоб зупинити ворога: як зрозуміти відстань до вибуху за затримкою звуку, виготовлення саморобних бронежилетів з автомобільних ресор, методи вдосконалення коктейлів Молотова...
💣Один з розділів книги містить вражаючі історії різних людей: лікарів, музикантів, акторів, блогерів та телеведучих. Вони згадують, як зустріли перші дні війни у Києві, Львові, Франківську, Ірпіні, Чернівцях.Це розповіді, що пришвидшують пульс, вони про надскладні рішення, про внутрішнє переродження та усвідомлення своєї національної ідентичності.
🇺🇦 Дана книга не має фіксованої ціни. Ви можете придбати її за суму, яку бажаєте дати на допомогу ЗСУ та постраждалим. Тим паче, що це видання дуже якісне: матована, немовби скроплена кров'ю, обкладинка, атласний папір, яскраве лясе та круті графічні ілюстрації!🔥
Передзамовлення на сайті вже відкрито!
24.02 - ця жахлива дата ножем вирізана на наших серцях, але ми обов'язково дочекаємося того дня, який принесе нам омріяну перемогу! 🙏
Дочитала "24.02. Щоденник війни" Андрія Мероника і мені є що сказати вам про цю книгу💭
Спочатку було страшно та навіть боляче братися за її читання, але це те, що ми пережили 11 місяців тому, і зрештою, й далі переживаємо. Це шквал емоцій, відчай, внутрішнє спустошення та незнання, що робити далі.
Якщо коротко, то "24.02" – це щоденник війни. Книга розповідає історію про компанію молодих людей, які опинилися посеред війни у Києві. Про те, як кожному з них було по-своєму складно, як вони витягували себе з цього стану, як волонтерили та допомагали іншим. Цікавим також є те, що до кожного дня додана ілюстрація, яка цей день пояснює.
Наприкінці книги також є декілька історій українців про їхнє 24 лютого. Читаючи їх розумієш, як ми по-різному проживаємо цей час, але в той же час він є складним для всіх нас💔
• Я вкотре переконався, що справжня демократія не тільки зародилася в нашій крові давно, ще за козацьких часів, а й що вона сягне своєї кульмінації тут, у лоні нашої землі! Ми настільки впиваємося волею та свободою, що нам мимоволі стає сумно й надто спокійно, якщо якихось п’ять-сім років посидимо без змін на краще. Ось такі ми спокійно-войовничі люди.
• Той момент, коли ми перестали б лічити дні, означав би, що ми звикли до цієї війни. Що постріли, вибухи та блокпости вже стали буденністю, і потихеньку саме це й відбувалося.
• Війна породжує агресію. Спершу агресію до ворога, а потім, якщо ми залишаємося в замкненому просторі, – до самих себе чи земляків.
• Спершу ти воюєш за ідею та внутрішні переконання – це не завжди добре вдається. Потім воюєш за загиблих друзів і побратимів, і це вже геть інша війна.
• Не знаю, чи боляче вмирати, проте точно знаю, що боляче залишатися. Залишатися наодинці зі своєю втратою.
• Ця війна в кожному українцю залишить діри: або від куль та осколків, або від шматків відірваної душі. Хтось помре, а хтось залишиться. Головне, не зашпаклювати ті діри прощенням. Треба вчитися носити їх, як ордени. І ніколи, ніколи, ніколи не забувати.
▫️«Усе наше життя - суцільна ентропія, бо хаос іноді перевищує здоровий глузд. Здається, що розвиток деяких людей і цілих держав уже пішов у зворотному напрямку, тобто від складного до примітивного»
Це справжній щоденник війни. Автор розповідає про компанію молодих людей, що, як і ми всі, 24.02 опинилися посеред страшних подій без власного бажання.
Розповідь рухається в форматі роздумів та спогадів. Як кожен не знав, чим допомогти та що робити, куди тікати? 🫣
Також вона містить збірку історій від громадян нашої країни: підприємців, лікарів, блогерів, артистів тощо 👏🏻
Серед співавторів є багато публічних людей: Євген Кот, Павло Зібров, Мішель Андраде, Даша Астафʼєва, Tayanna, Roxolana, Жан Беленюк, Володимир Дантес та інші…
▫️«Всім здавалось, що кінець близько, проте водночас кожного нового ранку, після кожного нового вибуху, ми усвідомлювали, що до закінчення ще далеко»
Відкривши її вперше, я одразу звернула увагу ще й на якість паперу та ілюстрації до кожного розділу, що прекрасно доповнюють сам текст 👀
Я читала і згадувала…
Автор так неймовірно цікаво передає справжні емоції, що мимоволі повертаєшся назад, як би страшно це не звучало…
Цю книжку варто мати, як памʼятку про ті події, щоб час від часу перечитувати її і нагадувати собі, бо багато чого з часом забувається…
