Ті, що співають у терні

«Ті, що співають у терні» 🌿🕊️
⠀
Якось прочитала, що читач - це німий глядач чужих історій. Напевно, так воно і є. Іноді мені хотілось сваритись з героями, а іноді тримати за руку, щоб підтримати. Та тільки марно…
⠀
Ох, скільки ж думок було в моїй голові та емоцій впродовж читання роману. Я захоплювалась героями, дратувалися їх поведінкою, прислухалась до їх думок, часом не розуміла їх вчинків, співчувала їм, плекала надії на краще, раділа за них, насолоджувалась разом з ними, а іноді страшенно дратувалась через егоїзм чи наївність деяких з них.
⠀
Але… Дочитавши останній абзац, я затамувала подих, замовкла. Замовкла, щоб запамʼятати настрій та емоційну хвилину, що викликала в мені книга. Вона викликала в мене симпатію. Мені подобається багатолінійність та не банальність. Сарказм та іронія долі, додали особливого шарму.
⠀
Одержиме кохання може стати як найвищим блаженством так і найжорстокішим покаранням. Доля примхлива, вона водить в оману можливостями й дарує примару, що ви на щось впливаєте, в той час, як за вас давно все вирішено.
⠀
Чи може існувати КОХАННЯ між юною дівчиною та священником. ТАК. Чи можуть вони пронести його вздовж свого життя. ТАК. Чи можуть вони бути разом..?
⠀
Кожен персонаж це сильна особистість. Хтось має особливу таємницю. Хтось із них запальну вдачу. Наймолодші хлопці відчують на собі наслідки війни.
⠀
Авторка розгортає перед читачем чимало життєвих ліній багатьох героїв, які повʼязані між собою більше ніж здається на перший погляд. Кожен персонаж унікальний і загадковий по своєму. Вони викликають як симпатію так і часткове не розуміння їх вчинків. Вони вірні своїй родині та землі.
⠀

У нього все почалося з почуття жалості, у неї - з почуття безпеки поруч з ним.

У мене - з любові до всіх персонажів у книзі, окрім Ральфа й Меґґі. Вперше роман я читала 20 років тому за порадою мами. Пам'ятаю, тоді він мене не надто вразив, і головною темою в книзі для мене було - звичайно ж - заборонене кохання між цими двома. Тепер, після другого прочитання (впевнена, буде ще й третє), розумію, настільки це глибока і багатошарова історія. Я обожнюю сімейні саги, де можна спостерігати за кількома поколіннями героїв, їхні життя в різних роках, за різних історичних обставин. Те, як вони живуть життя, намагаючись не втратити найголовніше - своє коріння та свою ідентичність. Тому роман Коллін Мак-Каллоу для мене насамперед - це історія любові, а не кохання!
Любові до землі (Дрогеда), батьківщини (Ірландії, Австралії), до праці (герої-чоловіки не цураються важкої фізичної праці, хоча матеріальний стан дозволяє цього не робити), віковічних традицій (вівчарство), любов до Бога (окрема тема). Звісно, виокремлюю любов батьківську й любов материнську до дітей, та мудрість і вміння "не ділити" її, а дарувати безумовно. І звісно почуття любові та поваги між братами та сестрами, яка заслуговує окремої уваги.

Жодна мною прочитана сага не охоплює таку кількість тем, як охоплює ця "пташка", жодна не викликала в мене таку кількість різноманітних емоцій, і над жодною я так довго не думала своїх дум)

Чи є це показником культовості твору?

Для мене однозначно, так. Тож це чи не єдиний випадок, коли книгу раджу всім і кожному. Тут знайдеться всього і для всіх, повірте!

Перша класика, яку я свідомо прочитала в цьому житті.

Основна любовна лінія на сьогоднішній день виглядає дивно, м’яко кажучи.

Але якщо її відкинути, то це щемлива історія про кілька поколінь родини, яку я хотіла б прочитати набагато раніше. Однозначно це було б набагато краще за всяких сірих достоєвських і толстих зі шкільної програми. Захотілось плакати тільки від того, яку маячню пхали нам в часи навчання замість таких творів.

Тут і про відносини батьків та дітей, і про дорослішання, і про наслідки власних дій і виборів. Про сильних духом людей. Тут є що взяти для себе і підлітку, і вже зрілій людині.

Це перша книга за довгий час, після якої я сиділа в ступорі, бо вона про життя простих людей, яких навколо повно, про їхні трагедії, про несправедливість цього світу. Такі історії трапляються і в реальному житті, тому персонажам хочеться співпереживати.

Я дуже довго відкладала читання подібних книжок, бо в школі мені ніби спеціально показували, яка класика нудна. Тож я не була впевнена, що і цю книжку на майже 900 сторінок я дочитаю.
Але вона пішла, як по маслу. Навіть було шкода, що історія завершилась.

Незважаючи на трагедії і життєві складнощі, які переслідували персонажів протягом всієї книги, бісячі вчинки деяких героїв, для мене ця історія має відтінки світлих теплих тонів. Вона для мене стала промінчиком сонця на хмарному небі і нарешті змусила щось відчути.