У нього все почалося з почуття жалості, у неї - з почуття безпеки поруч з ним.
У мене - з любові до всіх персонажів у книзі, окрім Ральфа й Меґґі. Вперше роман я читала 20 років тому за порадою мами. Пам'ятаю, тоді він мене не надто вразив, і головною темою в книзі для мене було - звичайно ж - заборонене кохання між цими двома. Тепер, після другого прочитання (впевнена, буде ще й третє), розумію, настільки це глибока і багатошарова історія. Я обожнюю сімейні саги, де можна спостерігати за кількома поколіннями героїв, їхні життя в різних роках, за різних історичних обставин. Те, як вони живуть життя, намагаючись не втратити найголовніше - своє коріння та свою ідентичність. Тому роман Коллін Мак-Каллоу для мене насамперед - це історія любові, а не кохання!
Любові до землі (Дрогеда), батьківщини (Ірландії, Австралії), до праці (герої-чоловіки не цураються важкої фізичної праці, хоча матеріальний стан дозволяє цього не робити), віковічних традицій (вівчарство), любов до Бога (окрема тема). Звісно, виокремлюю любов батьківську й любов материнську до дітей, та мудрість і вміння "не ділити" її, а дарувати безумовно. І звісно почуття любові та поваги між братами та сестрами, яка заслуговує окремої уваги.
Жодна мною прочитана сага не охоплює таку кількість тем, як охоплює ця "пташка", жодна не викликала в мене таку кількість різноманітних емоцій, і над жодною я так довго не думала своїх дум)
Чи є це показником культовості твору?
Для мене однозначно, так. Тож це чи не єдиний випадок, коли книгу раджу всім і кожному. Тут знайдеться всього і для всіх, повірте!