Велика брехня у маленькому місті

💭 ...ох вже ці маленькі містечка😏. Люблю про них читати, але інколи вони мені знаються моторошнішими за кладовище вночі.
Я давненько не читала історії в яких переплітаються дві часові лінії і тому ця книга пішла "як в суху землю" 🤣. Історія Морган Крістофер та Анни Дейл настільки захопила мене, що я читала її до другої ночі🥴

Сюжет обертається навколо мурала для поштового відділення. Анна - художниця, якій доручили намалювати мурал в містечку на Півдні Америки. Морган - також художниця, але їй доручають реставрувати мурал намальований Анною. Під шаром бруду дівчина знаходить досить дивні зображення, кожне з яких бентежить та інтригує наше героїню. Що могло статися в тихому містечку майже вісімдесят років тому?

На перший погляд це типова історія у стилі Сари Джіо, але для мене її зробила цікавою саме створення муралу та й загалом сюжет про художників припав до душі. Герої та їх проблеми здалися мені досить реалістичними та не надуманими. І загалом я дуже задоволена книгою, для відпочинку гарний варіант👍🏻. Раджу спробувати✅

Навіть дуже глибоко поховані таємниці рано чи пізно виходять на світло - якщо хтось буде достатньо наполегливим і зацікавленим у тому, щоб докопатись до суті.

Драма з елементами трилера і дуже ґрунтовною історичною і мистецькою основою.

Головна героїня практично занапастила своє ще юне життя, та раптом отримує другий шанс. Вона, студентка-художниця, має за короткий термін відреставрувати старий поштовий мурал у маленькому містечку - не маючи жодного досвіду такої роботи.

На кон поставлено забагато, тож вона погоджується, щоб зіштовхнутись з серйозними випробуваннями і відкрити страшні таємниці, які приховує бруд на цьому незвичному творі мистецтва.

Історія від імені цієї героїні та від особи художниці, що створила цей мурал у 40х. Ракурс міняється почергово: розділ у сьогоденні і розділ у минулому.

Тож справжня історія відкривається так само поступово, сантиметр за сантиметром, як йде робота реставраторки.

Мурал виявляється дуже дивним, з купою химерних деталей. Все, що відомо на початку - що художниця ніби збожеволіла і зникла, не завершивши роботу. Тож героїня відновлюватиме не тільки її твір, але і правду про те, що, чому і як з нею сталося.

Деталі проявляються дуже захопливо - і деталі картини, і деталі подій. І маємо дуже глибоку проблематику - як сучасну, так і історичну.

⏳ Про темні плями в історії США - расизм і гендерну дискримінацію, які були цілковитою нормою
⏳Про ментальні проблеми у часи, коли їх максимально стигматизували
⏳Про різницю поколінь і складні родинні стосунки
⏳Про виживання попри всі життєві труднощі
⏳Про віднайдення себе, коли ситуація здається абсолютно безвихідною

Емоційна, місцями дуже болюча, але життєствердна історія про внутрішню силу змінити своє життя і бути щасливим та досягти мети попри все.

Написано шикарно. Розділи невеликі, і за рахунок цього історія розвивається доволі динамічно.

Хоча ближче до фіналу є злегка затягнутий розділ, коли стрімка динаміка і напруження раптом спадають - але то лише з десяток сторінок чи близько того. Далі ж буде епічне завершення - не надто неочікуване, проте дуже емоційне і вичерпне.

ВЕЛИКА БРЕХНЯ У МАЛЕНЬКОМУ МІСТІ

Це просто «ВАУ!».
Написала та, що не дуже то й любить трилери. Та так вже сталося, що один із моїх найулюбленіших прийомів у книгах - коли автор перетинає у фіналі паралельні сюжетні лінії, а ти так: «ООООО-гоо!»

«Велика брехня у маленькому місті» - це історія двох жінок: перша - Анна, художниця, яка у 1939 році перемогла у художньому конкурсі і відправилася із передмістя Нью Йорку в маленьке південне містечко Ідентон, щоб намалювати мурал у поштовому відділенні; друга - Морган, у 2018 році отримала шанс на дострокове звільнення із вʼязниці за умови, що відреставрує той мурал. В книзі чергуються розділі від імені Анни і Морган і розділ за розділом авторка розповідає, як вони опинилися там, де ми їх зустрічаємо. Як на муралі, що мав зобразити чаювання жінок в Ідентоні, а також його рибалок і бавовняну фабрику, зʼявився мотоцикл, черепи у вікнах і скривавлений молоток…

Окрім сюжету, що дійсно тримає в напрузі всі 400 сторінок, Діана Чемберлен велику увагу приділяє атмосфері життя в маленькому містечку в 40х роках. І хоч рабство на час подій було давно скасовано, а багато афроамериканців мали свої власні угіддя, колір шкіри - мав значення, і грав не на користь кольорових мешканців. Зараз звучить дикістю, що темношкіра людина не має права відвідати музей чи публічну бібліотеку, а якихось 100 років тому - це було данністю.
Авторка змогла створити вражаюче реальну атмосферу і приділила дослідженню багато часу і зусиль. Від цього деяка передбачуваність сюжетних поворотів згладжується і не псує загального враження від книги. Із задоволенням познайомлюсь із іншими книгами авторки.