Залізна Вдова

Мені справді сподобалася книга та хочеться якнайшвидше продовження історії. Дуже сподобалася динамічність сюжету. Немає надто великого акценту на любовній лінії, чи радше поліаморії, якщо хтось раптом вагався через це при покупці, як я. Звісно, тут не без глибоких почуттів, але вони якось доволі гармонійно вплітаються в сюжет книги, тому немає відчуття, що забагато, бо акцент на іншому. Цікаво спостерігати за змінами, що відбуваються з Дзетян та людьми навколо неї, її нелегкою боротьбою за власні переконання. Тут про багатогранність людських емоцій та вчинків: від найтемніших до найсвітліших, витривалість, внутрішню силу, цілеспрямованість, любов та відкритість поглядів. Цікава світобудова та інтригуюча кінцівка, на яку я хоч і мала певні підозри, але вона таки перевершила мої очікування.

Одна з найкращих прочитаних книг 2024 року, не менше.

Почну з того, що головна ідея всього сюжету це щось новеньке, я ще такого не бачила і не читала. Книга вміло переплітає фантастичні мотиви з фентенезійними нотками та історією.
Ву Дзетянь - сильна головна героїня, втілення фемінізму та незалежної жінки. Захотіла собі двох хлопців - отримала 💪 Ну але не тільки це. З переламаними лотосовими ніжками, вона так би мовити ледь не повзла до своєї цілі - зруйнувати устрій всієї системи і їй частково це вдається.

Лі Шимінь та Їджі займають окреме місце в моєму сердечку та і взагалі цілій історії. Бекграунди обох хапають за душу, але особливо Лі Шиміня, якому буквально довелося пройти ціле пекло від розумного хлопчика до смертоносного холодного вбивці.

Всі втрьох настільки гармонійні в своїх спільних стосунках, що під кінець я перестала їх сприймати окремо,лише разом.
Загалом книга заслогувує на всі можливі похвали і винагороди. Нарешті "бестселер Нью-Йорк Таймс" не просто аби було і присудження для галочки.
Так як це дилогія, з нетерпінням буду чекати на продовження, адже кінець першої частини дуже заінтригував.

Драйвове техно-фентезі в китайському антуражі замовляли?

«Залізна вдова» стала для мене приємним відкриттям, хоч вона й не позбавлена характерних для young adult-літератури пафосу, дещиці мерісьюшності та дещо спрощеного розкриття теми фемінізму. Але це було справді дуже й дуже динамічно!

Подій в книзі так багато, що тільки й встигаєш слідкувати за неймовірно стрімким розвитком сюжету, сторінки летять, наче дивишся захопливий серіал, і банально не вистачає часу, щоб прискіпливо аналізувати чи звертати особливу увагу на мінуси. Можливо, дії героїв не завжди логічні і в іншому випадку я б тисячу разів закотила очі і пробила рукою чоло… Але!

Агресивно-пробивна героїня Ву Дзетянь захоплює всю увагу, адже буде боротися із патріархальною системою проти сексизму й за визнання жінок-конкубін рівними чоловікам-пілотам, що вдвох керують величезним роботом-воїном в боротьбі з космічними загарбниками. Китай тут постає дуже футуристичним, проте закоренілість традицій нікуди не поділася навіть у далекому-далекому майбутньому. Дівчата все ще створені для кухні і насолоди чоловіків (ну і щоб героїчно померти в першому ж бою, бо їх енергія начебто слабша), все ще існує традиція бинтування ніг (до речі, головну героїню не оминув цей болючий жах), між жінками все ще відсутня солідарність. І Дзетянь це неймовірно бісить! Її старша сестра загинула в кріслі однієї з бойових хризалід, бо вона була лише жінкою, з якої пілот-чоловік черпав енергію, тож Дзетянь живе думкою про помсту.

«Можливо, якби все склалося інакше, я могла б до цього звикнути. Бути заколисаною в його теплі і сяєві. Бути плеканою. Бути коханою.
Але я не вірю в кохання. Кохання мене не порятує.
Я обираю помсту».

Саме помста приведе її до лав армії, де героїня не тільки виконає свою люту мрію, а й дізнається таємниці Їнь та Яну, що влада століттями приховує від населення.

«Чоловіки так прагнуть наших тіл і так бояться нашого духу».

Проте, розкриваючи тему фемінізму, Сіжань Джей Джао робить це досить поверхнєво, не заглиблюючись і не вдаючись в деталі. Але я й не очікувала глибоких роздумів у цьому жанрі, тож пробачаю авторам свідомий недогляд. Автори також зачіпають тему соціальної нерівності (власне, куди ж без неї, бо в будь-які часи якщо у тебе є гроші – то ти керуєш світом), зокрема досить злободенною стала наступна цитата: «Можна цілковито розв’язати свої проблеми, просто закинувши грошви. А якщо не вдалося, то це просто означає, буцімто вам забракло коштів для розв’язання цієї конкретної проблеми».

Звичайно ж, не могли не заінтригувати нестандартні стосунки – поліаморія – це щось новеньке у фентезі. Але у мене чомусь не виникло питань, бо герої дивним чином підходять одне одному і гармонійно доповнюють одне одного. Дійсно, «трикутник – це ж найстабільніша фігура».

Фінал книги, звичайно, здивував. У мене з’являлися певні сумніви щодо війни людства з прибульцями, власне, автори розкидали по тексту невеличкі пасхалки, тож хто їх помітив, той наприкінці книги здивувався НЕ АЖ ТАК СИЛЬНО. Я наче й помітила, але думка «йой, точно! Раніше ж була ця фраза!» прийшла до мене вже у фіналі. Тож не можу не чекати на продовження, бо дуже вже інтригуюче завершилася перша книга.

До речі, кому важко буде візуалізувати всі ці хризаліди, хундуни і бої, можна згадати про фільм «Трансформери» і «Тихоокеанський рубіж», вони дуже круто допомагають уявити картинку.