Драйвове техно-фентезі в китайському антуражі замовляли?
«Залізна вдова» стала для мене приємним відкриттям, хоч вона й не позбавлена характерних для young adult-літератури пафосу, дещиці мерісьюшності та дещо спрощеного розкриття теми фемінізму. Але це було справді дуже й дуже динамічно!
Подій в книзі так багато, що тільки й встигаєш слідкувати за неймовірно стрімким розвитком сюжету, сторінки летять, наче дивишся захопливий серіал, і банально не вистачає часу, щоб прискіпливо аналізувати чи звертати особливу увагу на мінуси. Можливо, дії героїв не завжди логічні і в іншому випадку я б тисячу разів закотила очі і пробила рукою чоло… Але!
Агресивно-пробивна героїня Ву Дзетянь захоплює всю увагу, адже буде боротися із патріархальною системою проти сексизму й за визнання жінок-конкубін рівними чоловікам-пілотам, що вдвох керують величезним роботом-воїном в боротьбі з космічними загарбниками. Китай тут постає дуже футуристичним, проте закоренілість традицій нікуди не поділася навіть у далекому-далекому майбутньому. Дівчата все ще створені для кухні і насолоди чоловіків (ну і щоб героїчно померти в першому ж бою, бо їх енергія начебто слабша), все ще існує традиція бинтування ніг (до речі, головну героїню не оминув цей болючий жах), між жінками все ще відсутня солідарність. І Дзетянь це неймовірно бісить! Її старша сестра загинула в кріслі однієї з бойових хризалід, бо вона була лише жінкою, з якої пілот-чоловік черпав енергію, тож Дзетянь живе думкою про помсту.
«Можливо, якби все склалося інакше, я могла б до цього звикнути. Бути заколисаною в його теплі і сяєві. Бути плеканою. Бути коханою.
Але я не вірю в кохання. Кохання мене не порятує.
Я обираю помсту».
Саме помста приведе її до лав армії, де героїня не тільки виконає свою люту мрію, а й дізнається таємниці Їнь та Яну, що влада століттями приховує від населення.
«Чоловіки так прагнуть наших тіл і так бояться нашого духу».
Проте, розкриваючи тему фемінізму, Сіжань Джей Джао робить це досить поверхнєво, не заглиблюючись і не вдаючись в деталі. Але я й не очікувала глибоких роздумів у цьому жанрі, тож пробачаю авторам свідомий недогляд. Автори також зачіпають тему соціальної нерівності (власне, куди ж без неї, бо в будь-які часи якщо у тебе є гроші – то ти керуєш світом), зокрема досить злободенною стала наступна цитата: «Можна цілковито розв’язати свої проблеми, просто закинувши грошви. А якщо не вдалося, то це просто означає, буцімто вам забракло коштів для розв’язання цієї конкретної проблеми».
Звичайно ж, не могли не заінтригувати нестандартні стосунки – поліаморія – це щось новеньке у фентезі. Але у мене чомусь не виникло питань, бо герої дивним чином підходять одне одному і гармонійно доповнюють одне одного. Дійсно, «трикутник – це ж найстабільніша фігура».
Фінал книги, звичайно, здивував. У мене з’являлися певні сумніви щодо війни людства з прибульцями, власне, автори розкидали по тексту невеличкі пасхалки, тож хто їх помітив, той наприкінці книги здивувався НЕ АЖ ТАК СИЛЬНО. Я наче й помітила, але думка «йой, точно! Раніше ж була ця фраза!» прийшла до мене вже у фіналі. Тож не можу не чекати на продовження, бо дуже вже інтригуюче завершилася перша книга.
До речі, кому важко буде візуалізувати всі ці хризаліди, хундуни і бої, можна згадати про фільм «Трансформери» і «Тихоокеанський рубіж», вони дуже круто допомагають уявити картинку.