Люди на каві

📖 «Люди на каві» Мар’яни Савки – збірка історій, потрібних кожному. Тут темні з малопомітними золотими перерізами по центру зернятка з Кенії, Ефіопії. Віддають свій аромат у старенькій джезві, розігрітій на піску, у метелевому заварнику. І виходить напій, який не п‘єш: смакуєш, насолоджуєшся, розбавляєш у ньому свої думки й непомітно помічаєш денце горнятка. А точніше – перегортаєш останню сторінку книги🖋

🔗Зізнаюся, віддавала обожнюю малу прозу. Вона тебе не зобов‘язує відстежувати сюжет надто пильно, слідувати за діалогами й вчинками героїв. Тут усе легко як у всьому справжньому й простому
——
• Оповідання цільнозернові й такі, наче їх хтось позбавив зайвої шкаралупи. Залишивши натомість тільки суть, котра не потребує, як і дорогі серцю подарунки чи оберемки польових квітів, численних слоїв обгорткового паперу

🖋Обожнюю каву з макадамським горіхом і зернятками лаванди. Часом додаю декілька крапель вершків і солоної карамелі. Щось мені є у її солодкаво-дивному смаку від Чорного моря. На устах післясмак, мов хвиля зненацька накрила тебе з головою, залишивши крапельки солі по всьому тілу. То в цих історіях мені якраз було всього до смаку

🖋Невимовно припало до душі оповідання «Портрет не з натури». Вона – художниця, то ж її зір нагадує канделябр із трьома свічками: навіть у пітьмі очі виловлюють красиві обриси зап‘ясть, лінії рук, сузір‘я родимок, вигини ключиць. Надворі грудень, місяць який жінка не дуже любить. І тут Вона зустрічає Його. Одна ніч між ними, пристрасть, а далі усвідомлення як червоне світло світлофора: вони навіть не обмінялися номерами

• Одначе зі спогадів, не з натури, зображає свого коханого. Її очима він тримає руків‘я не зброї – різдвяної зірки. Намальоване у підрамнику потрапляє на виставку в галереї «Грушка» й, абсолютно випадково, військовий впізнає серед колядників свого командира – Артема Коваленка.

💬 «Ти, виявляється, можеш мене малювати і не з натури? Як ти це зробила? Це неймовірно, та це справді я на твоїй картині. Мені, щоправда, ніколи не доводилося тримати такої вертепної зірки. Але все ще попереду. І нова зустріч з тобою попереду. І все, що ти собі намріяла. Ти ж дозволиш мені здійснити якісь твої мрії? Я би дуже хотів»

Хоч я і не можу назвати себе любителькою короткої прози, але ця збірка мені прям сильно сподобалась!
Історії такі різні, чуттєві та життєві, дуже відчувається, що пані Мар'яна Савка в першу чергу поетка, бо так гарно це все написано. Ще й це оформлення з акварельними ілюстраціями кобальтового кольору (такий темний відтінок синього) запало в серденько.
Приємно читати історії, в яких пізнаєш своє оточення.
Чудова, тепла книжка

Неймовірна підбірка оповідань «Люди на каві».
Читається легко і в той же час після кожного оповідання зупиняєшся, повертаєшся до фраз, які запали в самісіньке серце, перечитуєш, смакуєш, думаєш, уявляєш як то воно все відбувалося і мрієш як далі можуть розвиватися події і якою буде доля у героїв. В кожному оповіданні прості історії, про звичайних людей, історії, яких трапляється безліч в житті, але вони такі щирі, такі справжні, з легким гумором, часом з нотками сарказму, що неможливо не включитися у вир подій, почуттів і емоцій.

За це і люблю короткі оповідання, що можна думати і додумати трохи свого.

Книжку вже дочитала і все ще відчуваю присмак ароматної кави, яку випила з гарними друзями і теплими обіймами 🤗