Ця книга нескінченну кількість разів розбивала моє серце, а потім збирала його наново.
Вже й не пам’ятаю як збірка опинилася на моїй поличці, адже малу прозу я читаю досить рідко, але дуже тому радію. Есеї пані Мар’яни, подекуди дуже короткі – лиш три -чотири сторінки, та при цьому глибокі, чесні, повні світлої надії. У них багато подорожей, зустрічей, прощань та глибокого патріотизму.
А ще багато кави. Лате, флетвайт, кава з джевзи та гірка розчинна: кава стає метафорою життя у його найрізноманітніших проявах.
Збірка «Люди на каві» стала для мене справжнім відкриттям. Цю варто читати малими порціями, ніби смакуючи добру каву. Зупинитися. Подумати. Перечитати ще раз.

Надзвичайно потужний дебют!
Роман Н. Заруднюк «Вовчі землі» захопив мою увагу з першого рядка і тримав у напрузі до останньої сторінки.
У центрі сюжету — відунка Альвах, яка полює на нечисть на межі двох світів, та юнак, на ім'я Ніран, що втратив пам’ять і якого розшукують за вчинки, яких він не пам’ятає. Їхні долі переплітаються, ведучи читача крізь пригоди, політичні інтриги та розкриття давніх таємниць.
Авторка створила складний, багатовимірний світ із власною релігією, політикою, магічною системою та вражаючим бестіарієм. Хух, дзеркалиця, потерчата та інші істоти — про деяких я вже чула, але багато хто став для мене справжнім відкриттям.
Кожен персонаж має яскраво окреслений характер, але Альвах із її непростим минулим і гострим розумом безумовно вирізняється серед інших.
Особливо сподобалася нелінійна побудова сюжету. Флешбеки й ретроспективи дозволяють глибше пізнати героїв і відчути їхні внутрішні переживання.
Приємним бонусом стало те, що «Вовчі землі» — це лише перша частина серії. З нетерпінням чекаю продовження цієї захопливої подорожі!

Книга - надзвичайно комфортна та мила.
У центрі сюжету — Віталіна, молода мама-одиначка, яка разом із сином та дідусем переїхала до Вроцлава. Віта намагається адаптуватися до нового оточення, балансує між кар’єрою та материнством, потрапляє у смішні ситуації та не втрачає надії зустріти кохання.
Відверто: я не шанувальниця ромкомів, але «Вроцлавіта» — feel-good роман, від читання якого я отримала колосальне задоволення.
Авторка торкається важливих і актуальних соціальних проблем, серед яких — соло-материнство/батьківство, пошук власного місця в соціумі й багато іншого. Герої цікаві, за їхнім зростанням хочеться спостерігати.
Світові однозначно потрібно більше такої feel-good літератури — мені так точно!

Моторошна історія про особливих близнюків, які втратили батьків.
Тут є все: загадкове містечко на краю світу, таємничий маєток, кровожерливі монстри і, звісно ж, підлітки з особливими здібностями.
Ідеальний набір!
Якби я була підліткою, то точно верещала б від захоплення цією книгою.
Але в неї є один недолік - це лиш перша частина, тож продовження доведеться чекати.)

"Різдвяні кружляння" я читала в рамках книжкового клубу і обговорення вийшло цікавим. Комусь книга дуже сподобалася своїм різдвяним настроєм та легкістю викладення. Інші лишилися розчарованими сюжетом та героями.
Я належу до других.)

У центрі історії Мей. Їй двадцять шість, після невдалої кар’єрної спроби вона живе з мамою та її чоловіком, не має стосунків та ненавидить свою роботу. Єдина розрада для дівчини – Різдво разом з друзями сім’ї у заміській хижці, сповнене традицій. Та цього року все йде шкереберть і Мей застрягає у власному дні бабака.

Наче досить перспективний сюжет для різдвяного ромкому. Але (увага! далі можливі спойлери) реалізація мені зовсім не сподобалася. Якщо виправдати для себе затягнутий початок та підліткову поведінку дорослих героїв я змогла, то фінал розчарував.
Так! Мей кинула роботу. Так! Вона зізналася у почуттях, про які мовчала понад десять років! Так! У хижки змінився власник…але ж навіть у кінці головна героїня досі боїться розчарувати дорослих (так вона це формулює), спостерігає як за неї планують її ж весілля, дозволяє оточуючим приймати за неї рішення. Тобто з закінченням дня бабака зміни в Мей також закінчилися.
Я бачила фінал інакше, але то лише моя забаганка.