Я (Романтика)

Рідкісна книжка викликає стільки протиріч. І тут таки доповню: нечасто творчість відомого письменника сприймається неоднозначно. Мушу зізнатися, що раніше не випадало нагоди почитати Хвильового, хоча про його трагічну долю я знаю. Як тут не дослідити, чому так сталося? А ні, ми ж вічно зайняті. Нарешті, задовольнив цікавість, поринувши у непросте читання. Із роздвоєними почуттями збіраю думки у купку, умисно не поцікавившись думками літературних критиків. Нехай буде як є: або я такий собі посередній читачик, або автор винятково самобутній і до його творчості не кожен знаходить підхід.

Оповідання про більшовика, який шляхом червоного терору ревно будує щастя, не кліпнувши оком виносить смертні вироки ворогам народу. А це тяжка боротьба, бо ворогів, скільки їх не стріляй, все прибуває. І, як можна здогадатися, йому доводиться зробити доленосний вибір, коли одним із запеклих ворогів виявляється його мати. Хвильовий описав безжальність ідейних людей, які не довіряють нікому, навіть найближчим соратникам. Я пригадую слова, знайомі з дитинства: "...нехай мене покарає сувора рука моїх товарищів!" Ось вони - ці самі слова в дії у творах письменника. На тих трьохстах сторінках сконцентровано стільки гнітючого смороду більшовизму, аж невільно й подумаєш: як при тому було не пустити собі кулю у голову?

Микола Хвильовий був одним із... Накачаний риторикою марксизму, перейнявшись ідеями рівності і братерства, від відгукнувся дією. Молодий максималіст, та ще й з літературними здібностями (я до того, що він міг підпасти під гіпнотичну дію полум'яних гасел) Микола з головою долучається до руйнації старого світу з перспективою вибудувати на його уламках "свой, новий мір". А дійсність-то виявилася іншою. Невігластво, порвавши кайдани, втратило береги. Прозріння, як важке похмілля. Важко уявити, як людина, від природи чесна, раптом усвідомлює, що він став частиною найтемнішої маси, якою керують невігласи, та ще й з менталітетом садистів. Який вихід для чесної людини? Це відчувається з кожною наступною сторінкою. Читач все глибше занурюється у морок. Ви знаєте, додатковий фактор, що сприяє поглибленню сумбурних почуттів - доволі недосконала мова автора. Вона доволі примітивна і водночас складна якоюсь шизофренічною філософією. Нагромадження неукраїнських слів, суржикових зворотів, калькування, повтор фраз аж до утворення штампів.

І все ж, він - частина історії, яку не можна забувати. У кого вистачить сили читати літературний спадок Миколи Хвильового, напевно вкоріниться переконання, що вся ота більшовиська республіка - то така..., величезна і безпросвітна. Варто було прочитати. Спробуйте!