Шепіт сосен

Збірка з тринадцяти коротких історій, в яких переплітаються містика, горор, соціальна драма, антиутопічна реальність, біблійні мотиви. Емоційні глибокі історії, які проникають у свідомість і змушують міркувати над питаннями, які зазвичай вибираємо ігнорувати.

В невеличких оповіданнях автор вдало концентрує темряву, напругу, біль, спустошення, передає почуття та прагнення персонажів. В збірці розкрито багато соціально важливих тем: алкогольна залежність, психологічні травми, фізичне насилля в сім'ї, самогубство, страх і прийняття втрати.

Читаючи деякі оповідання я неодноразово задумувалася, що все-таки страшніше: кровожерливі монстри, керовані невідомими надприродними силами чи безжальна реальність, в якій найстрахітливіші створіння носять обличчя людей і ходять непомітно серед нас. Таким прикладом є оповідання «Крики», яке хоча і задумувалося як містичне (про це розповів сам автор на обговоренні), я не могла сприймати інакше як історію про вбивцю-психопата, монстра, який сховався у свідомості людини.

«Гончаки з пекла» — лагідне нагадування, що варто зважувати наслідки прийнятих рішень, адже спокута неминуча і покарання за кожен злочин досягне винуватця.
«Гра з чужим життям — це теж наркотик».

«До мами» — найболючіше оповідання збірки. Пронизує до кісток від усвідомлення, що подібна історія цілком реальна. Про доведення до межі, коли крок у безодню стає єдиним шляхом вивільнення з щоденного пекла.
«Чуже співчуття не загоює рани. Вони все одно кровоточать і болять».

«Шепіт сосен» — про мої улюблені Карпати. Не варто зневажати природу, винищувати прадавні ліси з могутніми деревами заради власне благо, адже кара може прийти зовсім неочікувано. Насичене, криваве, динамічне оповідання.
«Дерева. Вбивці! Пи-ля-ти!»

Першою я читала новішу збірку автора «Монетку підкине кожен» і в ній відчувається професійний ріст авторв, і хоча «Шепіт сосен» для мене дещо слабша, кожне з оповідань сподобалося.

Якщо вам імпонує горор і містика, якщо ви любите короткі історії, які містять закінчену змістовну розповідь, вам необхідно читати цього автора. Це моя друга книга, і хоч я розумію, що послідовність читання у мене зворотня, на якості це не позначається. Ось хіба що обкладинки. Та і вони, на моє щастя, лише покращувалися. Як і професійна майстерність автора.

Про що? До збірки увійшли 13 оповідань. Головні герої в них різні: ангели, привиди, люди, гарні та не дуже, дерева, пекельні істоти. Але кожне оповідання має свою тему, ідею, особливість. Слова підібрані доречно, немає зайвої води, лише суть.

"Передчуття не схибило. Тривога – це найменше, що вона зараз відчувала. Страх, що переростав у жах. Наростаючий, усепоглинний жах хробаком прокрався у її свідомість.
І найгіршим було не те, що весь малюнок виконаний кров’ю. Найгірше – це перекреслений напис давньоарамейською мовою.
З її ім’ям."

Мені сподобалася мова автора, використані ним художні засоби, це дійсно були твори красного письменства, а не просте викладення подій, яке, на жаль, часто зустрічаєш у сучасних творах. І так, мені сподобалося. Чудово, що наша сучасна література представлена багатьма жанрами. То ж - сміливо пропоную прочитати твори Ігоря Антонюка.

13 коротких оповідань. Дуже гарно написано та легко читається. Містично та іноді було дуже страшно, може тому що вночі читаю, моторошно, але зупинятися не хотілося.

Життєві історії про життя людей та привидів, анлегів, їх бажання, почуття, смерть, вибір.

Мені сподобалися всі, але деякі прям за саме серце торкнулися "Бажання", "Вежа самогубців", "До мами".