Ще одна реальність. Ще одне кохання. Ще одна війна. Про все це написано у цій книзі. Реалії сьогодення тісно переплітаються з подіями, описаними у ній. Кожна сторінка немов ковток повітря, після котрого ти знову занурюєшся, разом із головою, в бездонне море людського хаосу. I тільки такі книги можуть знову повернути тебе до життя. Після прочитання ти озираєшся, розумієш, настільки тобі пощастило, що зараз, ти, можеш спокійно, ось так, без страху, відпочити і почитати книгу, поки десь далеко, у окопах, якийсь солдат виборює тобі спокій...
Я прочитала цю книгу зовсім нещодавно. Вона була у моєму списку літньої зарубіжної літератури 10 класу. Зараз можете подумати: та невже молодьож таки читає книги, переймається життям героїв і навіть розуміє їх. Так. Так ми читаємо. Так. Так, ми все розуміємо. І так. Ми купляємо книги, що потрібні нам і бережно кладемо їх на полицю. Ми цінуємо те, чого вчать нас зарубіжні автори, а вчать вони нас не мало. І так, хоч мені 16, я можу і змушу себе написати відгук на книгу, оскільки вона заслуговує, щоб про неї говорили.
Тож ось кілька цитат, які запали мені у серце:
"Летючих зміїв, як і всіх людей, треба вчити літати."
"Якщо ти щиро любиш когось або щось, віддай йому все, що маєш, ба навіть усе, чим ти є, і не переймайся рештою..."
"Коли старієш, шансів зазнати невдачі менше, бо вже немає часу, і можна спокійно жити, задовольняючись тим, у чому вже зазнав невдачі. Саме це й розуміють під душевним спокоєм."
"Тобі подобається якась ідея, вона видається тобі найкращою, а потім, коли вона матеріалізується, то вже анітрохи не схожа на себе чи навіть стає просто лайном. Або ти так любиш свою країну, що зрештою вже не можеш її терпіти, бо в ній ніколи немає ніякого добра."
"Доля інколи грає з заплющеними очима."
"Реальність ворога завжди розчаровує, якщо порівняти з уявленням, складеним про нього."
Я довго думала, чи варто мені починати читати книгу "Летючі змії" Ромена Ґарі. Все тому, що останнім часом я прочитала багато книг, події яких розгорталися в часи Другої світової війни. І коли сьогодні в твоїй країні війна, часом хочеться поринути в інший світ. Але як тільки позаду були перших 50 сторінок, я зрозуміла – "Летючі змії" має прочитати кожен!
Головним героєм книги є Людовік Флері – трішки романтичний, дуже розумний й кмітливий хлопець, який закохується у польську аристократку – Лілю Броницьку. Він проводить з нею свій вільний час, оберігає її та конкурує з іншими хлопцями, які теж хочуть завоювати її серце. Але це 1939 рік, і от-от розпочнеться Друга світова війна, в якій Людовік майже втратить не лише кохану, але й рідних та друзів.
В книзі піднімаються питання деражавного колабораціонізму та героїзму Руху опору. Важливо зазначити, що в кожному рядку відчувається любов, надія на краще майбутнє та віра у кохання.
"Летючі змії" – це всього 228 сторінок, але кожна з них подарує вам неймовірне задоволення від читання💭
• Адже цілком очевидно, що чоловік, який усе своє життя присвятив летючим зміям, не позбавлений дрібки безумства. Тут лише постає питання інтерпретації. Є ті, хто називає це дрібкою безумства, натомість інші говорять про священний вогонь. Інколи важко відрізнити перше від другого. Але, якщо ти щиро любиш когось або щось, віддай йому все, що маєш, ба навіть усе, чим ти є, і не переймайся рештою.
• — Знаєш, інколи найкращий спосіб забути кого-небудь – побачити його знову.
• Нацисти були людьми. І людським у них була саме їхня нелюдськість.
• — А потім я запитую себе, чи варто відновлювати минуле. Зрештою, для пам'яті, авжеж. Але потрібне нове. Поки що якийсь час робитимемо «Де Ґолля». А згодом треба знайти щось інше, дивитися далі, стати обличчям до майбутнього.
