Ромен Гарі

…летючих зміїв, як і всіх людей, треба вчити літати". Написаний у 1980 році, незадовго до трагічного самогубства автора, роман "Летючі змії" парадоксальним чином виявився найбільш життєствердною книгою про жахливі часи Другої світової війни, яку я коли-небудь читала. І це не дивно, адже Ґарі, оскільки був сам пілотом та активним учасником руху Опору, зміг надати цій історії дивовижної реалістичності та глибини. Оповідь розгортається крізь призму сприйняття юного Людовіка Флері. Ми зустрічаємо його дев'ятирічним хлопчиком, спостерігаючи за зародженням його першого кохання. У лісі він випадково зустрічає маленьку білокосу дівчинку в крислатому солом'яному капелюсі. Це була Ліля, польська аристократка, яка відтоді назавжди оселилася в його серці, ставши справжнім сенсом життя. Та безхмарне дитинство Людовіка безжально перериває війна. Напад Гітлера на Польщу, окупація Франції – події, що змушують хлопця швидко дорослішати. Прагнучи наблизити зустріч із коханою Лілею, що залишилася в окупованій Польщі, Людо без вагань долучається до руху Опору, намагаючись чинити опір окупаційному режиму. Ця книга – надзвичайно глибока і прониклива історія, що торкається найтонших струн душі. Вона порушує безліч важливих тем: Соціальна нерівність, що роз'єднує, але не завжди руйнує. Юне кохання, яке не згасло, а навпаки, міцно вкорінилося в серці та розцвіло попри несприятливі умови. Справжня дружба, що є опорою у найтемніші часи. Нездійснені мрії, що все ж залишають свій слід. Жахіття фашизму та знищення євреїв. Навіть гастрономічні вподобання французів, що додають сюжету своєрідного колориту. Але насамперед, це книга про повітряних зміїв, яких дядько Людовіка, Амбруаз Флері, вправно майстрував у вигляді відомих історичних постатей. Ці змії несли не просто красу, а й глибший сенс – вони нагадували місцевим мешканцям про незламність Франції, вселяючи в серця людей віру та надію. Це також історія про так званих "колабораціоністів", які в найскладніші часи робили те, що вміли найкраще. Їхня натхненна праця дозволяла їм не зламатися, не впасти духом. А ще це книга про те, що фашизм не має національності: він міцно вкоренився в серцях людей, що живуть по сусідству. І про людяність, бо інколи крапля доброго безумства здатна подолати будь-які, навіть найтяжчі випробування долі. Ця книга однозначно увійде в мій топ найкращих прочитаних творів. Вона сповнена любові – до близьких, до рідної землі. В ній стільки світла, сили людського духу, стільки непохитної віри, що мимоволі і сам починаєш вірити у те, що здолати темряву – дійсно реально🙏

Анонім

Ще одна реальність. Ще одне кохання. Ще одна війна. Про все це написано у цій книзі. Реалії сьогодення тісно переплітаються з подіями, описаними у ній. Кожна сторінка немов ковток повітря, після котрого ти знову занурюєшся, разом із головою, в бездонне море людського хаосу. I тільки такі книги можуть знову повернути тебе до життя. Після прочитання ти озираєшся, розумієш, настільки тобі пощастило, що зараз, ти, можеш спокійно, ось так, без страху, відпочити і почитати книгу, поки десь далеко, у окопах, якийсь солдат виборює тобі спокій... Я прочитала цю книгу зовсім нещодавно. Вона була у моєму списку літньої зарубіжної літератури 10 класу. Зараз можете подумати: та невже молодьож таки читає книги, переймається життям героїв і навіть розуміє їх. Так. Так ми читаємо. Так. Так, ми все розуміємо. І так. Ми купляємо книги, що потрібні нам і бережно кладемо їх на полицю. Ми цінуємо те, чого вчать нас зарубіжні автори, а вчать вони нас не мало. І так, хоч мені 16, я можу і змушу себе написати відгук на книгу, оскільки вона заслуговує, щоб про неї говорили. Тож ось кілька цитат, які запали мені у серце: "Летючих зміїв, як і всіх людей, треба вчити літати." "Якщо ти щиро любиш когось або щось, віддай йому все, що маєш, ба навіть усе, чим ти є, і не переймайся рештою..." "Коли старієш, шансів зазнати невдачі менше, бо вже немає часу, і можна спокійно жити, задовольняючись тим, у чому вже зазнав невдачі. Саме це й розуміють під душевним спокоєм." "Тобі подобається якась ідея, вона видається тобі найкращою, а потім, коли вона матеріалізується, то вже анітрохи не схожа на себе чи навіть стає просто лайном. Або ти так любиш свою країну, що зрештою вже не можеш її терпіти, бо в ній ніколи немає ніякого добра." "Доля інколи грає з заплющеними очима." "Реальність ворога завжди розчаровує, якщо порівняти з уявленням, складеним про нього."

Анонім

Я довго думала, чи варто мені починати читати книгу "Летючі змії" Ромена Ґарі. Все тому, що останнім часом я прочитала багато книг, події яких розгорталися в часи Другої світової війни. І коли сьогодні в твоїй країні війна, часом хочеться поринути в інший світ. Але як тільки позаду були перших 50 сторінок, я зрозуміла – "Летючі змії" має прочитати кожен! Головним героєм книги є Людовік Флері – трішки романтичний, дуже розумний й кмітливий хлопець, який закохується у польську аристократку – Лілю Броницьку. Він проводить з нею свій вільний час, оберігає її та конкурує з іншими хлопцями, які теж хочуть завоювати її серце. Але це 1939 рік, і от-от розпочнеться Друга світова війна, в якій Людовік майже втратить не лише кохану, але й рідних та друзів. В книзі піднімаються питання деражавного колабораціонізму та героїзму Руху опору. Важливо зазначити, що в кожному рядку відчувається любов, надія на краще майбутнє та віра у кохання. "Летючі змії" – це всього 228 сторінок, але кожна з них подарує вам неймовірне задоволення від читання💭 • Адже цілком очевидно, що чоловік, який усе своє життя присвятив летючим зміям, не позбавлений дрібки безумства. Тут лише постає питання інтерпретації. Є ті, хто називає це дрібкою безумства, натомість інші говорять про священний вогонь. Інколи важко відрізнити перше від другого. Але, якщо ти щиро любиш когось або щось, віддай йому все, що маєш, ба навіть усе, чим ти є, і не переймайся рештою. • — Знаєш, інколи найкращий спосіб забути кого-небудь – побачити його знову. • Нацисти були людьми. І людським у них була саме їхня нелюдськість. • — А потім я запитую себе, чи варто відновлювати минуле. Зрештою, для пам'яті, авжеж. Але потрібне нове. Поки що якийсь час робитимемо «Де Ґолля». А згодом треба знайти щось інше, дивитися далі, стати обличчям до майбутнього.

Анонім