Кайдашева сім’я

Ця соціально-побутова повість є справжньою перлиною класики української літератури. Такі твори читаєш і насолоджуєшся ними: і тим як вони написані, і про що, бо все чітко уявляється і сприймається як належне. Тут нема різних мовних викрутасів аби були, чи надуманих і припасованих одна до одної подій, чи штучних "картонних" героїв. Усе на своєму місці, усе по-справжньому, природно, емоційно й щиро. Тут багата барвиста мова, неймовірні описи природи, живі діалоги, життєві ситуації та неперевершений гумор, що підкреслює трагікомічність подій та конфліктів поміж персонажами. Та й самі герої настільки харизматичні і яскраві, такі різні й неповторні, настільки емоційні і справжні, немовби би списані з життя. Можливо, є тут трохи гіперболізації, але то зовсім не факт, адже таких колоритних персонажів в житті й справді зустрічається немало 😄.

Омелько Кайдаш - наче й непоганий чоловік і працьовитий, і богомільний, і на всі руки майстер, але дражливий, лайливий, слабохарактерний, ще й п'яниця.

Маруся Кайдашиха - чи не найяскравіший персонаж: хитра, сварлива, прошена й пихата, дуже чванлива і чепуриста. Хотіла покірну і слухняну невістку, щоб самій байдикувати і тільки керувати нею.

Обоє їхніх синів вродливі і сильні. Карпо з виду схожий на батька. Він прагматичний, тихий, непоступливий, гордий і впертий. А ще з готовністю захищатиме всіх і все, що йому дороге. Як, в принципі, і молодший син. Лаврін з виду більше схожий на маму, веселий і життєрадісний, але аж ніяк не менше впертий.

Мотря Довбишівна, дружина Карпа, - розумна, вродлива, працьовита дівчина з характером: гостра, палка, завзята, не дає собою потикати. "Вона догадалась, що її свекруха недобра і що під її солодкими словами ховається гіркий полин. Але Мотря була не з таківських, щоб комусь покорятись."

Мелашка Балашівна, дружина Лавріна, - "молода, незугарна до важкої роботи", невеличка на зріст, але проворна і жвава, "з поетичною душею, з ласкавим серцем".

Спостерігати за такими яскравими і самобутніми персонажами, особливо коли вони були під одним дахом, це і сміх, і гріх. Нареготалась донесхочу 😂. При чому й не знати за кого вболівати у всіх тих суперечках: з одного боку - того правда, а з іншого глянеш - другого. А ще ж не слід забувати про бабу Параску і бабу Палажку, про подорож до Лаври, про усіляку чортівню, що ввижалась старому, та про "обряди" для відлучення його від чарки, про усі культурні та соціально-побутові аспекти роману, що неодноразово змушували замислитись. Надзвичайний твір у всіх сенсах!