Квіти для Елджернона

"Як дивно, що люди, чеснi й співчутливі, які не стануть збиткуватися з чоловiка, народженого без рук, без ніг або очей, - як такі люди вважають, що немає нічого поганого в тому, щоб глузувати з хлопця, наділеного слабким розумом".

🐀Чарлі Гордон - це хлопець з розумовою відсталістю. Маючи 32 роки, він залишається на рівні маленької дитини та навчається у школі для особливих дорослих. Чарлі мріє стати розумним та приносити користь. Тож, коли йому пропонують взяти участь у науковому експерименті по покращенні інтелекту, хлопець з радістю на це погоджується. Паралельно з Чарлі у такому ж експерименті бере участь лабораторна миша 🐀 Елджернон.

🐀З першої ж сторінки книга мене здивувала. Вона написана у вигляді щоденника, де Чарлі записує свої враження та спогади. Спочатку було важко читати, бо багато помилок, а потім ми спостерігаємо еволюцію розуму цього хлопчини та не можемо не дивуватися.

Це соціально-психологічний роман з елементами наукової фантастики. Автор дуже майстерно передав переживання розумово-відсталої людини та зумів донести їх до читача.

Цікаво, зворушливо, проникливо та дуже емоційно! А ще - щиро та відверто! Деніел Кіз показав всім нам наскільки люди з особливостями по-дитячому безпосередні, наївні та безпорадні перед світом та людською жорстокістю. Адже через свою недосконалість Чарлі часто ставав об'єктом для глузувань. Для нього стало страшним ударом дізнатись, що друзі сміялися з нього, а не разом з ним😔.

Ця книга-дуже болюча. Вона про гнів, істерики, сором, прагнення батьків зробити все, аби лиш не відчувати цікавих поглядів сусідів. Навіть зректися власної дитини...

🐀Це роман про людські відносини, кохання та мрію кожної особливої людини зайняти гідне місце у суспільстві та стати щасливою. Він про людяність, милосердя та розуміння того, що ніщо в світі не замінить щирої посмішки та доброго серця.

Книга справила на мене сильне враження. Її я прочитала за 2️⃣ дні.

Досить важкі теми піднімає автор, питання булінгу, знущання, несправедливості та людської жорстокості…
Чи радити книгу?? 🤷🏼‍♀️ Не знаю… Бо смаки у всіх різні.

Мені її було важко читати саме в емоційному плані. На протязі цих 2х днів в мене було багато про що подумати та переосмислити.

"Дохторь Штраус каже аби я писав як можу і шо думаю і споминав усе шо зі мною буде від сьогодні... Звуть мене Чярлі Гордон і я роблю в пикарні..." Таким одкровенням починається роман відомого американського письменника Деніела Кіза. Отже, ми дивимося на навколишній світ очима Чарлі, сприймаємо його дитячим наївним розумом, не позбавленим людських емоцій, де є страх і задоволення, і велике бажання стати розумним, як всі. Тільки завдяки благородній обіцянці власника пекарні, недоумкуватий юнак наступні 17 років життя з 34 виконує примітивні обов'язки прибиральника, або розносить замовлення , маючи за те кімнату і сякі-такі грошенята. Чарлі задоволений, але мріє про більше.

Проект під керівництвом професора Немура і доктора Штрауса вийшов на рівень, коли від успішних експериментів над тваринами настав час перейти до випробування на людині. Чарлі - один з тих, кого у школі для недорозвинених дорослих вважали найперспективнішим. За порадою доктора чоловік пише звіти. Записи дозволяють фахівцям помічати емоційні й інтелектуальні зрушення. Мишеня ж писати не може. Елджернон - ім'я того мишеняти. Напочатку Чарлі мусив пройти порівняльний тест на здатність подолання лабіринту. Всякої спроби першим досягав мети Елджернон. Далі відбулася операція.

Перші дні тривога Чарлі доводила його до відчаю. Минуло кілька діб після "апірації", а він не відчував порозумнішання. Він почав розуміти, що його нормальні "друзі" насправді знущалься з його стану класичного дебіла.Раніше це здавалося веселими забавками, у яких центральне місце належало йому - Чарлі. А як же? Завдяки йому всі були радісні і реготалися до болю. Раптом ті спогади обернулися іншим боком, принизливим, хіба "друзі" таки щось робили для нього, коли хтось чіплявся: "Не займай! Що ти хочеш від дурника?" Щодня додаючи знання, він перетнув умовний поріг інтелекту звичайного середньостатистичного американця. Від Чарлі відсахнулися майже всі, кого він знав, бо тепер ті відчували себе ідіотами в його присутності, а дехто й втратив можливість безпечно прокручувати деякі махінації з грошима у пекарні.
Чарлі лютує. Іноді він бачить себе очима того Чярлі і оте його колишнє "я" стає причиною деяких невдач, як от у сфері інтимних стосунків.
Паралельно, тільки з випередженням, стаються зміни з його "прототипом" Елджерноном. Раніше, маючи мотивацію - мишачі смаколики, гризун кмітливо вирішував завдання експериментів. Невже і в ньому прокинулася гордість і він подумав: "Годі! Адже я - особистість!"
Допомагаючи Чарлі виборсатися із жалюгідного стану, Немур, та й інші, шукають слави собі. Шукають собі слави. Для них Чарлі - піддослідна тваринка, морська свинка, ніхто. Він ще й має бути вдячним за нову якість життя, бо "ай-кю", бачте, піднявшись з 70 одиниць перевершило всякі сподівання, його зроблено зіркою. Однак, в "зірці" живе Чярлі, котрий не був істотою і до операції. Ось людина, що завжди прагнула чесної любові. Тут ключова думка автора перегукується з висловом із одного дуже відомого листа. Зацитую: "Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного! (1 лист апостола Павла до Коринтян, 13:1-3)

Воістину, правду життя, описану автором, ми нерідко бачимо у колах свого спілкування. Буває, під маскою доброзичливости, або й доброчинності ховається холодний розрахунок, байдужість, нещирість. Де-не-де приховане лізе з-під машкари виявами черствості, мстивості, безглуздої жорстокості. Нас не нудить, бо ми звикли в собі носити емоції, не довіряючи стороннім, або від вибуху справедливого гніву нас утримує інстинкт самозбереження.

Розв'язку роману, сухою мовою наукової статистики, можна назвати невдалим експериментом. Чарлі сам спостерігає регресивні зміни інтелектуального стану Елджернона, його деградацію і смерть. В момент, коли він забирає з лабораторії тіло мишеняти і ховає його, поклавши на невеличкий холмик дикі квіти, реально пробиває на сльози в два струмки. Чарлі стає неуважним і забудькуватим. Стрімкий злет перейшов у піке. Він намагається якомога швидше залагодити всі справи, які ще можна впорядкувати заради тисяч недорозвинених по всьому світу. Але його час немилосердний.

Якщо ви дочитали до кінця мій найрозлогіший звіт, маю сподівання, що хтось розшукає книжку "Квіти для Елджернона". Нехай вона допоможе замислитися над якостями душі, яку тримає в собі наша тілесна оболонка. Над своїми якостями.