Деніел Кіз

Думаю багато хто вже знайомий з цією книгою, проте я познайомилась з нею лише недавно. І вона потрапила в саме ❤️

Чарлі Гордону - розумово відсталому хлопцю, випала можливість стати учасником унікального експерименту - операції на мозку, внаслідок якої він стане розумним. Експеримент вдався, Чарлі поступово надолужує втрачене, активно навчається, але все проходить не так гладко. Чи справді високе iq є запорукою щастя? Чи дарує сильний розум відчуття щастя та любові оточуючих?

Дуже душевна і чутлива книга. Написана досить просто, читається легко, але має дуже глибокий зміст. Під час прочитання максимально переживаєш за героя, жалієш і співчуваєш. В розповіді висвітлюються теми людських відносин, жорстокості світу та толерантності людей.
Однозначно рекомендую до прочитання.

"Як дивно, що люди, чеснi й співчутливі, які не стануть збиткуватися з чоловiка, народженого без рук, без ніг або очей, - як такі люди вважають, що немає нічого поганого в тому, щоб глузувати з хлопця, наділеного слабким розумом".

🐀Чарлі Гордон - це хлопець з розумовою відсталістю. Маючи 32 роки, він залишається на рівні маленької дитини та навчається у школі для особливих дорослих. Чарлі мріє стати розумним та приносити користь. Тож, коли йому пропонують взяти участь у науковому експерименті по покращенні інтелекту, хлопець з радістю на це погоджується. Паралельно з Чарлі у такому ж експерименті бере участь лабораторна миша 🐀 Елджернон.

🐀З першої ж сторінки книга мене здивувала. Вона написана у вигляді щоденника, де Чарлі записує свої враження та спогади. Спочатку було важко читати, бо багато помилок, а потім ми спостерігаємо еволюцію розуму цього хлопчини та не можемо не дивуватися.

Це соціально-психологічний роман з елементами наукової фантастики. Автор дуже майстерно передав переживання розумово-відсталої людини та зумів донести їх до читача.

Цікаво, зворушливо, проникливо та дуже емоційно! А ще - щиро та відверто! Деніел Кіз показав всім нам наскільки люди з особливостями по-дитячому безпосередні, наївні та безпорадні перед світом та людською жорстокістю. Адже через свою недосконалість Чарлі часто ставав об'єктом для глузувань. Для нього стало страшним ударом дізнатись, що друзі сміялися з нього, а не разом з ним😔.

Ця книга-дуже болюча. Вона про гнів, істерики, сором, прагнення батьків зробити все, аби лиш не відчувати цікавих поглядів сусідів. Навіть зректися власної дитини...

🐀Це роман про людські відносини, кохання та мрію кожної особливої людини зайняти гідне місце у суспільстві та стати щасливою. Він про людяність, милосердя та розуміння того, що ніщо в світі не замінить щирої посмішки та доброго серця.

Людський мозок здатний дивувати. Ця книга надихнула мене перегорнути не один десяток сайтів в інтернеті про такі випадки. Під час читання мене не відпускало питання "Як? Як таке можливо!" 24 особи, у кожної свій характер, свої інтереси, своє хобі, світогляд, стать, почерк, манера говорити і навіть хода! Чи буває таке? І це все не вигадка! Просто неймовірно.

Мене вразило те, як усі ці люди (так, саме люди) змогли, хоч і з проблемами та перешкодами, зуміти жити у суспільстві. Як розподіляли побут, обов'язки та відповідальності. Іноді люди, так би мовити, у різних тілах, не можуть знайти стільки розуміння та прийняття, скільки виражали ці "люди в одній голові". Хтось – захисник, сильний та сміливий, захищає дітей, не б'є жінок. Хтось талановитий художник, заробляє цим гроші. Звичайно, є і "темні" особистості, які вчиняють злочини і зводять нанівець усі старання інших людей. Один мозок, а проекція життя цілого суспільства. Важко повірити, що таке може бути насправді.

Так страшно насправді, що щось невидиме, безтекстурне, невідчутне може настільки покалічити людину, не лише зовні:

випавше волосся, опіки на шкірі — це, звісно, страшно, але є речі які не те щоб не ставляться в порівняння, просто знаходяться в сукупності інших одиниць виміру людської повноцінності.

Радіація в цій історії знищує не лише людське тіло, але і те внутрішнє, свідоме, що робить людину людиною.

Читати цю книгу мені було моторошно, місцями ніяково, але текст зі сторінок ллється потоком, від якого сил відірватися немає, хочеться добігти до кінця історії, пропустити її через себе повністю.

А потім забути.

І уявляти світ, в якому цього всього не існує.

Тяжко було читати цю книгу. Особєнно спочатку: мені здавалося, що я повернулась в історію про Елджернона, але ж нє. То так вся книжка написана, бо неандерталець - від імені якого розказується всі історія - отак говорить, як я пишу цей текст.

Сначала думаєш, що книжка смішна. І странна. Тобто дивна. Потом втягуєшся ну і починаєш понімать, шо к чєму, бо тут тобі стільки гіркої іронії нашого життя-бутті! Сміх крізь сльози. Та я читала і поняти не могла: тут сміятися? Чи не надо? Непонятно.

Не можу сказати, що прям все тут боляче б'є по актуальному: я не работала в цирку, та і в "взрослих фільмах" не знімалась, як цей неандерталець, а це всьо-таки добряча частина роману. Та тут є багатенько таких історій, які отзиваються в серці: взяти хоча б ситуацію зі справками. Всі ми знаємо, які квести бувають у поліклініках!

А ще тут є разговори про бога, любов, мораль, доброту, дивні діалоги, дивні люди. І вполнє собі адекватний неандерталець, який вариться у всій цій історії.

Чи хароша це книжка? Непонятно. Час покаже. Вона необична. Тобто незвичайна, має свою ізюмінку, і мова не про суржик, об який постійно спотикається взгляд на сторінках.

Зрештою, суржик - це тільки форма, змістове ж наповнення одягнене в таку форму стає чимось свіжим та новим в #сучукрліт . І не зря, я думаю, жанр роману автор визначив як поему, ще й назвав її "рондель". Хоча тут повторюється не рима, а деякі мотиви, шо понятно, бо це ж не вірш.

Елджернон – то біла лабораторна мишка, яка завдяки операції стала розумною. Втішившись вдалому експерименту, доктор Штраус та професор Немур зважуються на надзвичайний крок – провести подібну операцію на людині. Вибір падає на недоумкуватого Чарлі Гордона, який працює прибиральником у пекарні та ходить на заняття до центру для недорозвинених дорослих.

Власне Чарлі – головний герой книги. Його називають тупим, відсталим, недоуком, дебілом, але особисто у мене язик не повертається так його називати. Скоріше – людина з низьким розумовим розвитком. У нього погана пам'ять, він швидко все забуває, йому важко вчитися. Проте він дуже добрий, старанний, працьовитий, наполегливий, цілеспрямований. А ще у нього є мрія – стати розумним! Саме тому він і погоджується на операцію.

Весь роман – це звіти Чарлі, які він починає писати за кілька днів до операції і після неї. Спочатку ми зустрічаємо купу помилок, відсутність розділових знаків, легкі дитячі слова і наївність. Спостерігаючи, як міняється написання, грамотність та стиль тексту – розуміємо той прогрес, що відбувається з хлопцем. З часом герой розуміє який вирок сам собі підписав. Він починає згадувати минуле, усвідомлювати ті речі, які раніше для нього були недоступні. Мрія збулася, але якою ціною???

Взагалі роман досить сильний! Незвичайна подача створює ілюзію, ніби ми спостерігаємо, як учені, над змінами, що відбуваються з Чарлі Гордоном. Неможливо читати книгу без емоцій! Неможливо залишитися байдужим! Як мінімум, прочитане розвиває толерантність до «особливих» людей, як максимум – розуміння, прийняття і підтримку. Книга дуже актуальна для українського суспільства, адже у нас подібні Чарлі Гордони переховуються по домівках, мало контактують з людьми, а про достойне ставлення і тим паче роботу – навіть не мріють…

Я давно хотіла почитати про людину, яка вміщала в собі 24 особистості. Тим більше, що це реальні факти. 

Книжка точно не легка і не для відпочинку. Але написана доступно для розуміння людям - не спеціалістам у психології. Розповідь трохи монотонна, але не нудна. Мені сподобалось спостерігати саме за психологічною складовою, як відбувалося злиття і розчеплення особистостей, яке пояснення знаходили лікарі і як це пояснював сам Учитель.

Історія сумна та емоційно глибока. Дуже милі та щемливі почуття в мене викликало те, як лідери "сім'ї" Артур та Рейджен захищали стрижневу особистість Біллі-М.

Тільки уявіть, 24 особистості 🤯 Тут хоч би одній особистості лад дати 🤭
Цікаво було спостерігати за їх взаємодією. Як вони підначували один одного, кепкували, злилися. Але свого любимчика я не обрала. Бо кожен з них доповнював Біллі-М. Кожен з них є Мілліган. Не можна ж вподобати щось одне в людині, а на решту закрити очі, відділити. Можна не всім захоплюватися, але приймати варто весь набір якостей, хороших і не дуже. Вважаю це проявом свідомого сприйняття оточуючих (ой, захопилась 🤭 завершую цей філософський відступ. Я ж кажу, задуматись є над чим 😉).

Дратувало те, як влада та ЗМІ "грали" та маніпулювали на темі Біллі Міллігана. Зважаючи на те, що коїв Біллі, тобто його подоби, я всеодно вважаю його глибоко нещасною людиною. Хворий, з діагнозом, який я навряд повторю, але він був знахідкою для наукової психіатрії. Створив світовий прорив у діагностуванні і лікуванні діагнозу "синдром множинної особистості" і мав всі шанси на нормальне життя, але жорстокість соціуму його просто зламала 😔

Це не зовсім "моя" книжка, але досвід хороший. Ще раз впевнилась, що чужа душа темний ліс.

Книга з незрозумілими для мене враженнями.
Ну гаразд, радіоактивне зараження та проблеми із вагітністю у сімейної пари становлять основу цієї історії.
Та не для мене.

Для мене тут проблема втечі головного героя Барні Старка від відповідальності.
Всіх і все він звинувачував у своїх негараздах.
Батько, який відмовився з ним спілкуватися через зміну імені й прізвища, щоб якось пробитися у світі (погодьтеся, Броніслав Шутарек "не звучить").
Робота, котра, як виявилося, окрім матеріальної складової, не приносила ніякого задоволення, бо він мріяв про глину, скульптуру і "вічне" мистецтво.
Дружина Карен, яку він "використовував" задля того, аби вона родила йому дитину, і в цей же спосіб він довів усім, що Мужик.
Майра, сестра Карен, якою він марив, але яка йому не дісталася.
Колега по роботі Праґер, який розповсюдив радіаційний пил та заразив сім'ю Барні.
Та, власне, й сам факт вагітності Карен, який не сприйняв Барні через страх відповідальності, бо ж ніхто не мав уявлення, якою має народитися дитя.

"Коли вас зачіпає щось, чого ви не розумієте, завжди потрібно повісити провину на когось".
В цій історії головний герой не зрозумів самого себе, а всі, хто його оточували, стали заручниками його страхів. Єдину, кого шкода, - Карен, яка є прикладом дійсно сильної і мужньої жінки.

Радіація - це мовчазний вбивця у прямому і переносному значенні слова. Це те, що змінює зовнішні та внутрішні оболонки людей, перетворюючи їх на мутантів. Фізичних або духовних. Радіація - це безмежний жах у руках некомпетентних людей.

Ти можеш жити собі спокійно, заможно, відчувати лише певне незадоволення від життя, прагнутимеш неможливого, діставатимеш свою дружину, мріючи про кохання її сестри, будеш незадоволеним своєю творчістю (бо ти ще й скульптор), аж раптом одного дня на твоїй роботі станеться аварія.

"— Та він тут іще надовго затримається й муситиме пройти перевірку. Не можна недооцінювати заходи безпеки, коли маєш справу з радіацією. Дуже-дуже обережним треба бути.
— Радіація? — Барні тупо глипнув на нього, тоді на будівлю відділу досліджень. — То нещасний випадок був пов’язаний з радіацією?"

І усе. Ти не винен, твоя дружина не винна, ваша майбутня дитина не винна, людина, що тебе заразила, не винна. Не винні, але для оточуючих - винні. Саме ви. І почалися кола пекла, які, мабуть, закінчаться лише зі смертю.

Книга вийшла друком майже за 20 років до Чорнобиля. Шкода, що її не читали ті, хто мав би знати наслідки радіаційного зараження. А скільки таких міні-реакторів використовується і зараз у виробництвах, побуті. Стає просто страшно! А тут ще й гойдалки на ЗАЕС! Схаменіться!

Книга, що примушує замислитися, але відбирає надію, стверджуючи, що життя ніколи не буде справедливим. Песимістична книга. Хоча, боюся, що просто реалістична. Що і страшно.

Давно не отримувала такої насолоди від книжки.

Це історія про розумово відсталого на ім'я Чарлі Гордон, який працює у пекарні. Не клінічному ідіоті, а дурнику... тихому та мирному. У нього багато "друзів", які потішаються за його рахунок, платять йому копійки - але він щасливий. Як може бути щаслива тільки домашня собака - тобто абсолютно і безмежно.

Так і живе, поки на ньому не вирішують провести нейрохірургічний експеримент, який за кілька тижнів робить його генієм та світилом світової науки. Оживляючи при цьому всі кошмари з його минулого і ставлячи перед ним проблеми, які звичайні люди вирішують роками - низка етичних виборів... кохання, дружба, самовизначення, секс, самопізнання. І головне – відповідь на запитання "Хто я?" Тільки на все це у нього не роки, а лічені місяці.

Книга зворушлива, глибока, мудра і страшнувата. Безперечно, одна з найсильніших книг новітньої американської літератури.

Продовження шаленої історії про Біллі Міллігана із психічними відхиленнями не здалось аж таким карколомним, як перша частина. Хоча так, дізнатись, як же ведеться герою у стінах лікарні, яку долю далі вигадає йому автор, було цікаво.

Дуже класна захоплива історія. Якщо не помиляюсь, є навіть екранізація. Або ж просто по сюжету схожа кіношна історія.

Книжки про героїв із відхиленнями психіки вражають, дивують і, звісно, змушують вірити у їхню справжність. Тож якщо вам цікава така тема і хочеться зануритись у читання з головою до останньої сторінки, беріть "Біллі Міллігана"!