Мабуть саме ця книга у мене найбільше асоціюється з літом. Звичайно тут є трохи весни і осені, але основні події та й сам сюжет дуже літні. Мандрівки, море, ночівля у наметі, погляд на зорі, танці просто неба, сон у гамаці, подорожі на острів, шукання скарбів після шторму, ігри в саду, приготування їжі на мангалі, теплий дощ, розмови біля вогнища і зустріч світанку... Що ще треба для гарних літніх вражень? Ну хіба ще кілька добрих друзів і пара-трійка мрій...
Цю дитячу(?) книжку я із задоволенням прочитала разом з дітьми, але навіть не знаю, хто від того отримав більше задоволення. А ось ці безкінечні прохання/питання - давай подивимося на зорепад, а коли ми ночуватимемо в наметі?, а давай не будемо спати аж до ранку, а на нас комета не впаде? - змушували мене радіти не менше. Саме таким я уявляю ідеальне літо і це чудово, що діти також відчули у чому його смак. Саме у єднанні з природою, десь біля води, далеко від центру міста і шуму так чудово проводити найдовші, найтепліші і найпам'ятніші дні свого життя. Письменниця дуже добре передала літній настрій, а ще створила цікавий і захопливий світ, який "населяли щасливі маленькі істоти та великі зелені дерева".
Дуже рада, що маю можливість читати книгу рідною мовою, але деякі місця у перекладі не зовсім сподобалися. Є такі фрази, вислови, які вжиті ніби на діалекті, ну принаймні мені вони здалися не зовсім характерні для української мови. Та й дітям були не зовсім зрозумілі, тому доводилося пояснювати своїми словами.
Ну і на останок, кілька улюблених цитат, за які я шалено люблю скандинавських авторів, бо тільки вони вміють так відчувати дитячий світ і нагадувати про нього дорослим:
Дивна річ - дороги та річки, [...] дивишся їм услід - і відразу страшенно кортить опинитися деінде, піти за ними, аби побачити, де вони закінчуються...
Половина мого будинку завалилася, коли ви будували міст через річку. Це, звісно, не біда. Решту змило дощем. Але й це зовсім не варте уваги. Для філософа байдуже, жити чи вмерти, однак я застудився і зовсім не певен, що зі мною буде далі...
Комета - це самотня зірка з вогненним хвостом, яка стратила глузд і метається Всесвітом.
Нелегко доводиться тому, хто прагне володіти речами, мати їх, носити за собою. Я лише милуюся ними, а коли подаюся у мандри, вони залишаються у моїй пам'яті. Замість тягати важкі тлумаки з маєтками, я насолоджуюся мандрівкою.
