Часу немає

ВСЛ обманюють нас, пропонуючи нам сумну історію про Київ та нещастя. та насправді ця історія про зовсім інше — про Крим та ейфорію від життя у цьому моменті. читаючи книгу, розумієш — ти не один. ця книга заспокоює тебе старою доброю казкою, де гарантований хеппі-енд. багато людей, звиклі до суспільного схвалення лише до трагічних історій, називають це примітивізмом. та хіба не є вершиною письменницької майстерності вміння написати дитячу казку і змусити її читати набундючених дорослих? мистецтво покликане на те, аби стривожити спокійних та заспокоїти стривожених. любите Київ та Крим? читайте цю книгу!! обожнюєте чи ненавидите життя? читайте цю книгу!! щасливі? ця книга посилить ваше щастя!! нещасні? ця книга поверне вас до цього світу, який, насправді, сповнений красою!!
мій висновок: читайте цю книгу!!!! не зважайте на розмір, опис, та взагалі будь-що. просто читайте цю книгу

Ох, ніколи не думала, що сучасна українська література справить на мене таке враження! Сьогодні зранку дочитала книгу Рустема Халіла "Часу немає" і дуже раджу вас звернути на неї увагу💭

Київський юрист Едем вважає себе невдахою. У нього немає сім'ї, він не зміг побудувати успіхну кар'єру, а тут виявляється що він ще й смертельно хворий на дуже рідкісну хворобу. Під вагою цих новин та нещасливого життя він вирішує покінчити життя самогубством, але раптом перед ним з'являться джин, який пропонує протягом наступних трьох днів пожити у тілах талановитих, багатих та успішних людей. І саме ця пропозиція назавжди змінить майбутнє не лише нашого головного героя, але й інших людей.

Незважаючи на те, що це художня книга, вона показує нам важливість часу, наших думок та дій. Я для себе виписала безліч цікавих думок, з якими хочу тут поділитися (більше цитат в Telegram):

• То лише здається, що близьке очікування смерті дає тобі свободу, дозволяє наповнити час як завгодно. Усе навпаки. Воно заковує тебе в рамки. Адже для тебе неймовірно важливий кожен день, кожна година.

• Немає більшої пастки, ніж можливості.

• Нам здається, що ми являємо собою цілий світ. У дитинстві фантазуємо: може, люди довкола – лише актори однієї постановки, грають призначені ролі для героя, який нічого не підозрює. Усе в цьому всесвіті – від чайної ложки до метеоритного дощу – не існує саме собою, це частина нас. Наші переживання глибші за Марсіанську западину, а набиті в падіннях висновки – цінніші за антиречовину. Коли вмирає хтось близький, це не чийсь світ стискається до розмірів надмогильної плити, це наш світ стає трохи інакшим.

• Аби він був Прометеєм, він би подарував людям не вогонь. Він би викрав у богів і роздав смертним можливість виправляти свої помилки.

• Добрі спогади повертаються до мене легко й іноді раптово. Мій секрет простий. Коли ти щасливий, запам'ятовуй дрібниці, які тебе оточують: звуки, запахи, відчуття на кінчиках пальців. Потім, щоб повернути це, не треба навіть очі заплющувати.

• Ми щодня змінюємо щось у цьому світі, просто не хочемо над цим замислюватися.

ця книга — скарб української сучасної літератури, не інакше. "роман-пробіжка", таке я чула з усіх куточків про цю книгу, але до кінця не розуміла, що це означає, поки не почала читати. бо це дійсно пробіжка, адже текст йде дуже легко і швидко, він затягує, і книгу (хоч це і цеглинка) можна прочитати за 4-5 днів. якраз один день — один розділ:)

сюжет розповідає про юриста-невдаху едема, що має ураження мітча — смертельну хворобу. жити йому залишається недовго і він йде на авантюру — заключає угоду з джином і тепер проживе 4 дні в тілах різних людей, трьох обирає джин, останнього обирає едем. починається ціла пригода, з великою кількістю інсайтів, гарних (і ДУЖЕ атмосферних) описів києва, з рефлексією минулого, з мріями про майбутнє, з детективною лінією і доволі гарно прописаною політичною складовою. я закохалася в цей текст, в те, як гарно описував всі події рустем халіл. в те, як міг двома реченнями розсмішити і довести до сліз. в те, як репрезентував квір-спільноту і в те, як закидував купу жартиків по ходу сюжета.

ця книга дуже гарна. майстерно написана, динамічна, з великою кількістю гарних цитат, з різними сюжетними лініями які по шматочкам складаються в одну, з дрібними деталями (як от любов до винограду чи піти поїсти перепічки в 11 вечора). любов едема до бігу відгукнулась дуже сильно, я хіхікнула коли він був в тілі мільйонера і такий "о, а в мене є гвинтокрил, полечу на ньому в парк побігати:)". люблю цю книгу за такі моменти.

я щиро полюбила саатчі (джин), іванку (саркастична лесбійка-програмістка), ореста (хлопчик з притулку) і едема теж. цей текст варто читати, він заслуговує такої ж уваги (і навіть більшої) як тексти павлюка. беріть і читайте. раджу.